Доки світло не згасне назавжди

І чорт забирай – вона більше не вагітна!

Дівчина глянула на захололий чай, потім звела голову й усміхнулась Тимофієві. Той відповів їй невпевненою усмішкою.

57

Хвиля іскристого полегшення, що затопила тіло, неначе подіяла на якийсь перемикач, котрий скеровував усю енергію на мозок, ігноруючи потреби решти тіла, й Рута несподівано відчула, що зголодніла. Від учорашнього вечора у неї в роті ще й крихти не було. Вона кинула погляд на Тимофія й випалила:

– Хочу їсти.

– О, то я замовлю, – заметушився хлопець. Крутнувся на місці, пробігся очима по меню над барною стійкою. – Тут є… е… тортики, салати… – Він глянув на дівчину. – Морозиво?

– Ні, я хочу нормально поїсти, – заперечила Рута. – Ти любиш «Мак»?

– Ну, іноді можу «МакФлурі», але не так щоб дуже часто.

«Задрот». Дівчина притулила долоню до губ, злякавшись, що промовила це вголос, а тоді пояснила:

– Я теж люблю «МакФлурі», але зараз хочу нормально пожерти. – Вона глипнула спідлоба. – Може, ти зайнятий, то я тебе не затримуватиму.

Тимофій аж надто поквапливо замотав головою.

– Ні, ні, я сьогодні вільний. Ходімо.

Вони вийшли з кав’ярні. Рута вказала на сріблясту малолітражку з маленькими ромбоподібними фарами.

– Твоя?

Хлопець роззирнувся, наче не зрозумів, про що вона, а згодом таки визнав:

– Ага, моя. Звідки знаєш?

– Бачила, як ти під’їжджав. Залишиш тут?

– Та звісно. Нічого з нею не станеться.

Коли вони проминали машину, Тимофій із підкресленою ніжністю провів долонею по її даху.

– Моя «Пандочка».