Розмова починала нагадувати допит.
– Ну, дещо змінила.
– Що саме?
– Колір стін у кімнаті.
Анна ошелешено скинула брови.
– Що?
– Я ненавмисно. Так склалося. Визнаю, це дурниця, але я тоді ще не розуміла, що роблю. Просто перед сном зосередилась на тому, як батько образив мене, і…
Жінка жестом примусила її замовкнути.
– Що ще? Це все?
Рута якусь мить вагалась, та зрештою вирішила зізнатися.
– Ні, не все. Я випадково завагітніла. Місяць тому. Від хлопця, що збив нареченого Індії. Ну, ви ж пам’ятаєте цю історію. На переході неподалік «Арени». Але це сталося ще до того, я завагітніла до того, як він…
Дівчина проковтнула кінець фрази. Вона чекала, що жінка якось зреагує (не щодня твоя колишня учениця заявляє, що завагітніла від чувака, який потім убив нареченого її сестри), натомість Анна зронила одне-єдине слово:
– Далі.
Рута знизала плечима.
– Я більше не вагітна. Кілька днів тому почалися місячні.
– Я не про вагітність. Що зі снами?
Серце не пришвидшилось, однак забилося так важко, що Рута відчувала його удари аж у скронях.
(безжальний світ завжди знайде спосіб помститися)
– У снах з’явилися люди. – Дівчина голосно ковтнула слину. – Ну, не зовсім люди. Якісь істоти. Схожі на близьких мені людей, але з очима, немовби вмоченими в нафту. І в кожному сні вони переслідують мене.
– Як довго це триває?
ebooksa