Викрадач тіней

— Зріст тут ні до чого. Тобі боляче бачити її поруч із Маркесом?

— А як ви думаєте?

— Певно, було б ліпше, щоб жінка твоєї мрії була привітна до тебе?

Під таким кутом я про це ще не думав. Звісно, якщо ставити так питання, треба поміркувати.

— То, може, вона зовсім не жінка твоєї мрії?

— Можливо, — зітхнув я.

— А ти вже склав список того, чого хотів би досягти в житті? — поцікавився Ів.

— Я давно вже почав його складати. Коли ще вірив у Пер-Пер-Омелян1] то посилав йому замовлення щороку, 22 грудня.

Ми з батьком ішли до поштової скриньки в кінці вулиці, і він піднімав мене, щоб я міг укинути листа в щілину. На тому листі не було ні адреси, ні марки. Я мав запідозрити обман, мав здогадатися, що батько колись від нас піде. Одна брехня тягне за собою іншу. Тож складати список я почав у шість років і щороку доповнював його й редагував. Стати пожежником, ветеринаром, астронавтом, капітаном торгового судна, пекарем, щоб бути щасливим, як Люкова сім’я… — через усе те я пройшов. Отримати електричний потяг, гарну модель літака, поласувати піцою з татом у суботу, досягти успіху в житті й повезти маму далеко від цього містечка. Подарувати їй гарний будинок, де вона могла б доживати віку, не працюючи, щоб вона не поверталася додому такою втомленою, стерти з її обличчя смуток, який я іноді читав у її очах, і від якого мені зводило живіт, як від удару Маркеса, коли він б’є під дих.

— Чи міг би ти… — провадив далі Ів, — зробити щось приємне й для мене?

Я дивився на нього, чекаючи, щоб він сказав, що ж може бути для нього таким приємним.

— Ти міг би написати інший список для мене?

— Який список?

— Того, чого ти не хотів би робити ніколи?

— Наприклад?

— Не знаю. Подумай. Що тобі найбільше не подобається в дорослих?

— Коли вони кажуть: «Розумієш, коли ти будеш у моєму віці!..»

— То напиши те, чого ти не казатимеш, коли виростеш: «Ти зрозумієш, коли будеш у моєму віці!» Тобі ще щось спадає на думку?

— Сказати синові, що підемо їсти піцу в суботу, і не прийти.

— Тоді запиши: «Не дотримувати обіцянки, даної синові». Зрозумів тепер, про що я?