Твердиня

— Дивно, — відзначила Сатомі. — Вам не здається це дуже дивним?

— Хочеш сказати, художник передбачав, що Сем підітреться останньою копією? — пожартував Ґрем, але ніхто не засміявся.

— Вона інша… — Левко не міг сказати, що саме не так з малюнком (порівнювати не було з чим, а пам’ять — вельми ненадійний порадник, коли йдеться про точні зображення), але інтуїтивно вловлював, що ця версія карти відрізняється від попередньої.

— А що на знімку? — витягнула шию японка.

Коли Сьома розкривав конверт, фотографія впала на стіл і лежала лицьовою стороною додолу. Українець згріб пальцями фотокартку і перевернув її.

— Глянь, — тут-таки штовхнув ліктем росіянина.

— Письмена! — ледь не підскочив Семен.

Фотографія на відміну від знімка, який Ґуннар Іверс показував хлопцям у Швеції, була чудової якості. На ній проступав фрагмент темно-сірої гранітної стіни, заповненої щільними рядами невідомих символів. Знаки були стрункими й рівними, немов витиснені велетенським пресом.

Ґрем і Сатомі схилились над фотокарткою.

— Ти знаєш, що це? — Мулата здивувала реакція Сьоми.

— Ці символи не схожі на жодні з бачених мною. — Росіянин стишив голос до півшепоту, але не зміг позбавитися схвильованого тремтіння. — Якщо Ґуннар мав рацію, то в руїнах, які ми намагалися відшукати, є зразки писемності якогось древнього народу. — Сьома обвів поглядом товаришів. Його очі металися. — Єдиної писемності на всю Південну Америку!

Американець спочатку нічого не відповів, забрав фотографію, покрутив у руках, підніс до очей:

— Ніби справжня…

Семен повернувся до листа.

— Хто буде читати? — спитав він, розгортаючи списаний аркуш.

— У мене акцент, — замахав руками Лео.

Не було у нього ніякого акценту. Вже давно не було. Втім, українцю страшенно не хотілося зачитувати вголос послання Ґуннара, хлопець немов відчував, що вимовлятиме слова людини, котра вже кілька місяців спочиває у землі.

— Читай уже, — сказав Ґрем, штовхнувши Сьому ліктем.

Сьома поправив окуляри і, досі під враженням побаченого на фотографії (Ґуннар знав, що слати, щоб зацікавити хлопців), затягнув анемічним голосом:

— Лео… Симеоне… Я вас вітаю… Якщо ви читаєте цього листа…