Твердиня

На тому розмова обірвалась, але перед тим, як рушити далі, Сьома пропустив друзів уперед, а сам, ставши на початок стежки, зазирнув у нетрища. Ретельно обдивившись траву і зламані гілки, хлопець пішов наздоганяти приятелів…

Через три з половиною дні, 5 серпня 2012 року, два надувні плоти торкнулися берега обабіч причалу навпроти хатини Тора Сандерса. Сьома не помилився: матраци витримали.

Ґрем першим вискочив на пісок і, похитуючись від знемоги й недосипання, витягнув матраци на пологий берег. Левко з Семеном поскидали речі на пісок і відтягли їх від води.

Американець подивився на двоповерхову, оточену заростями хатину і пробуркотів:

— Якщо у нього є душ і гаряча вода, я поставлю йому в Швеції пам’ятник.

Послання Ґуннара

LI 5 серпня 2012 року, 15:44 (UTC – 5) Хатина Тора Сандерса

Двері рипнули, з приміщення війнуло солодкавим запахом цвілі. Левко протиснувся першим і ширше розкрив вхід, пропускаючи всередину інших.

Вони опинилися у квадратній вітальні, що нагадувала залу невеликого ресторанчика. Більшість простору займали довгі столи з незграбно обструганих дощок, оточені плетеними стільчиками. З боків під стінами стояли лави, накриті барвистими перуанськими ковдрами, а біля дальньої стіни розташувався чи то кухонний стіл, чи то імпровізована барна стійка. За столом — дві шафи, що висвічували пустими, але чистими полицями. Під стелею на грубому дроті висіла електрична лампочка. Попри запустіння і дух мертвечини, яким просякнув кожен куток, відчувалося, що в хатині хтось живе. Столами і кріслами користувалися — на них не було ні пилу, ні павутиння.

— Агов! Є хтось живий? — крикнув Ґрем англійською.

Віконце було одне, рясно заліплене зеленню, тому в залі царював півморок. Левко пошукав вимикач біля дверей. Безрезультатно.

— Hay alguien aquí?[93] — повторив Семен іспанською.

Тиша.

Ян Фідлер, відсунувши одне з крісел, скинув наплічник і присів. Сидіння рипнуло під його вагою.

— Можемо продовжити спуск по річці і спробувати досягнути Пуерто-Мальдонадо до темряви, — запропонувала Сатомі.

Місцина не здавалась аж такою похмурою, разом з тим відсутність жильців і відносний порядок у вітальні наштовхували на думки про привидів, що ночами виходять із лісів і засідають у цій кімнаті.

— Спробувати, звісно, можемо, — згодився Левко, — та я сумніваюсь, що до заходу сонця ми догребемо до Пуерто. Більше схиляюсь до думки, що перед настанням темряви ми будемо знайомитися з кайманами десь посередині шляху між цим фешенебельним котеджем і селищем, оскільки наші плоти розлізуться до дідькової матері.

— Він має рацію, — сказав росіянин, опускаючи свої манатки на дерев’яну долівку. — Плоти геть кепські. Здуваються через годину. Ми не допливемо. Треба відпочити, а завтра подивимося, що можна зробити.

Ян поглянув на Семена й Левка і вдячно кивнув.

— Цікаво, де Тор Сандерс? — уголос міркував Левко. — Може, він уже склеїв ласти?

— Хто тут хоче моєї смерті? — Голос долинув настільки несподівано, що всі п’ятеро скрикнули, Ґрем і Сьома інстинктивно відскочили до виходу, а Ян хапнув повітря з таким звуком, наче вдавився персиковою кісточкою.