Твердиня

— Ми хотіли б переночувати у вас, — озвався українець.

— Вам пощастило, ще хвилин двадцять — і ви б мене не застали.

— Чого?

— Сьогодні неділя, я їду в Пуерто дивитись футбол і осушити кілька кухлів пива. Хай хтось із вас дасть паспорт, я занотую дані, достатньо одного.

В Куско перемовини в хостелах вів Сьома, оскільки лише він знав іспанську, а тому зазвичай саме Семен давав паспорт. Цього разу Левко вирішив дати свій документ. Хлопець підступив до стола і, порившись у натільній сумці, що висіла на поясі, витягнув закордонний паспорт.

— Ось, будь ласка. Скільки берете за ніч?

— П’ятнадцять баксів з людини.

Забагато як для Перу, та ще й для такої відлюдної глибинки, вирішив Левко. Разом із тим, беручи до уваги, що конкурентів у Тора було аж нуль, ціна виглядала людською.

Тор дістав із шухляди замотаний у целофан зошит для запису пожильців (який, судячи з того, як злиплися аркуші, востаннє відкривали щонайменше кілька років тому), а іншою рукою розгорнув паспорт. В українських закордонних паспортах ім’я та прізвище пишуться спочатку українською, а потім у тому ж рядку через слеш (косу риску) англійською:

ЛЕВКО БАРТОШ/LEVKO BARTOSH

— Ае… Аебк… Аебко? — з трудом проскрипів Сандерс.

Кириличні літери завжди бентежать іноземців. Тор наморщив лоба. З ім’ям він сяк-так упорався, сприйнявши кириличну «Л» за англійську «А», але літера «Б» на початку прізвища зовсім сконфузила його. Не забираючи документ із руки норвежця, Левко прикрив пальцем частину рядка, надруковану кирилицею.

— Читайте звідси.

— Я б і сам розібрався, — форкнув Сандерс, зауваживши слеш.

Він розкрив зжовклий від часу журнал реєстрацій. Левко помітив, що заповнені лише три сторінки. Останній запис датувався 3 березня 2009 року.

Старий повернувся до паспорта, вчитався у прізвище, а тоді зненацька викрикнув:

— Лео Бартош? — і рвучко скинув голову.

Левко розгубився, не знайшовши що відповісти. Вилинялі очі старого пожирали його. Тор Сандерс глипав на українця з благоговійним заціпенінням, наче перед ним постав Джон Траволта чи — хай йому грець! — Джонні Депп власною персоною.

— Срань Господня, ти — Лео Бартош? — повторив запитання старий.

Ледь почервонівши, Левко кивнув: