Твердиня

— Я можу купити все необхідне. Тобто все, що зможу знайти в Пуерто-Мальдонадо. Завтра до обіду спорядження буде тут.

— Ми самі хотіли про це попросити, але… у нас майже не лишилося готівки. Лише картки. — Левко безпорадно розвів руками.

— Нехай хтось поїде зі мною. В Пуерто є відділення «Banco de la Nacion»[98]. Якщо поталанить, у банкоматі може виявитися кількасот нуебо-солів.

— Я поїду, — не чекаючи, визвалась Сатомі.

— Тобі не можна самій, — повернув голову Левко.

— Я поїду з нею, — докинув американець, для підтвердження своїх намірів зробивши крок у напрямку дверей.

Левко застиг ні в сих ні в тих. Насумрився. Він волів би поїхати замість Ґрема.

— Нехай їдуть, — втрутився Сьома, поглядом спиняючи Левка від непродуманих дій. Повернувшись так, щоб його бачив лише українець, Сьома прошепотів: — Є розмова.

— Тоді вирішуйте, що маєте купити, і в дорогу, — переступивши поріг, доказав Тор.

Хлопці й дівчина швидко обговорили, що слід докупити: один намет, два спальники, три пари похідного взуття, розпалювачі для вогнища й деякі інші, менш важливі елементи екіпіровки.

Вийшовши на подвір’я і побачивши припнуту біля причалу, місцями заляпану іржею плоскодонку, Левко спохватився.

— Домовся з човнярем, — сказав він Сатомі (на Ґрема намагався не дивитись). Можна було попросити човен у Тора, але його плавзасіб не викликав довіри. Вчотирьох вони його потоплять на раз-два, навіть не допливши до середини річки.

— З Атаучі?

— Так. Можна й з ним.

— На коли?

— Затягувати не варто. Нехай завтра зранку піджене човен до причалу коло халупи Сандерса. Щойно повернетесь, відпливемо, добре?

Дівчина була не в захваті від того, що попливе в нетрища не виспавшись, але заперечувати не стала.

— Гаразд, — кивнула японка. — Щось іще?

Сьома метнувся назад до хатини і повернувся із записником у руках. Видерши аркуш, він написав на ньому електронну адресу й передав його Сатомі:

— Це мейл моїх батьків. Напиши, що з нами все гаразд і що наступного разу вийдемо на зв’язок десь за два тижні.