Твердиня

— О’кей, Семе.

— Я залишаю генератор увімкненим, — озвався Тор Сандерс. — Заряджайте камери і що там іще у вас із техніки. Душ за будинком, туалет у кущах. Якщо маєте продукти, можете скористатися плитою — кухня на першому поверсі, відразу за вітальнею.

Прощаючись, Ян простягнув Левку руку:

— Бувай, друже, і… не ображайся, що зіпсував вам усе…

— Це ти мені пробач. — Українець почувався дивно, адже, якби не Ян, вони ніколи не зазирнули б до хатини Сандерса і не дізналися б про послання Ґуннара.

— Все добре.

— Ти зразу в Ліму чи зависнеш у Куско?

Чех невесело всміхнувся:

— Одному сумно. Шурую напряму в Ліму і спробую поміняти квиток, щоб вилетіти якнайшвидше. Якщо не вдасться, куплю на найближчий рейс.

— Зрозуміло. Тоді гарної дороги. Не хворій!

— Дякую! А тобі… — Очі Фідлера потьмяніли. — Бажаю розшукати цю гниду.

Левко сяйнув короткою, мов виблиск сонячного зайчика, усмішкою.

Підійшов Семен, хлопці по черзі обнялись. Тор Сандерс завів двигун старезного «Jeep Cherokee», сигналізуючи, що час рушати.

— Давайте сфоткаємося, — запропонував Ґрем, — усі разом. Знімете нас, Торе?

Не глушачи мотор, Сандерс вийшов із машини і зашкарублими пальцями взяв камеру з рук японки. Хлопці й дівчина стали пліч-о-пліч і обнялись. Зліва Сьома, за ним — Ґрем, обоє посміхаються. В центрі — Сатомі, зосереджено тупиться у вічко фотоапарата. За дівчиною стоїть Ян, не сфокусований, майже розгублений, думками він далеко за межами сельви, він бачить себе в чистій сухій кімнаті з кондиціонером над головою і головне — в кліматичній зоні, в якій від спеки піт не ллється з усіх бісових пор твого тіла, так, наче ти підгузок, який не міняли цілий день. Справа прилаштувався Левко. Українець хмуриться, думаючи про те, що мав би зреагувати першим і поїхати з японкою замість Ґрема.

Тор Сандерс зробив два знімки і віддав «Nikon» Семену.

LV

Поставивши всі телефони, навігатор та акумулятор від «Nikon’а» заряджатися, Левко засів за ноутбук Семена і спостерігав, як копіюються на жорсткий диск зроблені за останній тиждень знімки. Процес ішов повільно: чи то SD-картка у Сатомі була старою, чи то Семенів нетбук ледве дихав від спеки.

Обкрутившись рушником, Сьома зайшов до вітальні. Щойно з душу.

— Як вода? — не піднімаючи голови, спитав українець.

— Чудова! Там чорна бочка з північного боку будинку, за день нагріло добряче. Хоча за такої погоди я був би не проти крижаного душу.