Твердиня

— Що за? — Від несподіванки Левко схопився руками за бильця і відринув від друга. Очі покруглішали. — Бляха-муха, Сьома, це те, що я думаю?

— Ага, — апатично підтвердив Семен, так, наче щойно розсипав не зуби, а фішки для гри в нарди.

— Розтуди твою маму, ти забрав з собою зуби з Розколини Черепів?!!

— Як бачиш, не всі, але — так, це зуби зі Skull’s Crevice.

Там були лише кутні. Жодного різця чи переднього зуба.

— Ти ненормальний! Це тебе в Сибіру навчили? Їх в Омську замість перлів носять, так?

— Це не сувеніри, Лео. Візьми їх і роздивись.

— Пішов на хер, чувак! Ти хворий!

— Я сказав: візьми їх, — наполіг Сьома.

Пересиливши відразу, Левко згріб кілька зубів на долоню і… отетерів.

— Ну що, побачив? — зронив росіянин.

— Пломби… — прошепотів Левко. — Чорт забирай, тут усюди пломби.

— Насмілюсь зауважити, Лео, сучасні пломби. — Росіянин забрав лише запломбовані зуби.

— І що це означає, чувак? — Задерев’янілий язик насилу проштовхував слова крізь губи. «Чи означає це, що засідки в Розколині робили не лише ті, хто населяв Паїтіті, а й ті, хто його… населяє?»

— Я не знаю, Лео… — Сьома відкинувся на спинку крісла і виставив худі ноги. — Не знаю… — Насичена вогкістю атмосфера відмовлялася сушити шкіру — краплини вологи досі блищали на його грудях і руках.

Левко зненацька усвідомив, що вони самі у ветхому двоповерховому котеджі посеред здичілих джунглів, за тридцять кілометрів від найближчого житла, без жодного транспортного засобу, який міг би їх до цього житла доставити. А ще він подумав, що коли Сьома надумає повторити своє найперше запитання, те, з якого почалася розмова, — чи справді він хоче знов попертись у Мадре-де-Діос? — відповідь цього разу буде іншою.

Проте Сьома нічого не сказав.

LVI 6 серпня 2012 року, 08:57 (UTC – 5) Хатина Тора Сандерса

Хлопці одночасно почули наближення моторки і вибігли на причал (Левко з зубною щіткою за щокою і рушником, що після джунглів нагадував ганчірку для підлоги, на плечі, а Сьома взагалі невмиваний). Проржавіла плоскодонка стояла на місці — розкотисте гудіння надходило з півдня. Якийсь човен (судячи з сили звуку, на максимальній швидкості) плив до хатини Тора.

Погода була кепською: накрапав дощ, розмазані хмари затягували небо, правда, спека не дошкуляла.

Невдовзі моторка випірнула з-за вигину річки, і хлопці від здивування пороззявляли роти (українець ледь не впустив щітку в річку). Вони очікували побачити що завгодно, але тільки не Ґрема й Сатомі на темно-синьому надувному човні із закріпленими вздовж бортів метало-пластиковими веслами і підвісним мотором. Сатомі сиділа на передній лавці і махала друзям руками, Ґрем тримав праву руку на ручці керування підвісним двигуном і вів човен до дерев’яної пристані.