Твердиня

— То лізь у річку.

— Пф-ф. Думаєш, там набагато холодніше?

Росіянин підтягнув плетене крісло і всівся біля Левка.

— Ну як фотки?

Українець знизав плечима:

— Ще не переглядав, копіюється поки.

— Добре. — Семен зітхнув і, дивлячись убік, притишено спитав: — Ти реально хочеш туди пертись?

Левко скинув голову, але не зміг відшукати очі товариша: Семен відвернув лице, наче розмовляв із кимось іншим. «І це питає людина, котра півгодини тому вмовляла Ґрема й Сатомі, доводячи, що вони скусають лікті від жалю, якщо не скористаються шансом і не вирушать на пошуки Твердині?» Хлопець замислився. Згадав обличчя над Розколиною, сон, після якого щезла карта, знайдені гільзи. Зрештою коротко, але невпевнено відповів:

— Хочу.

— Ти завагався, — зауважив Сьома.

— Який ви спостережливий, Шерлоку!.. А ти не вагаєшся?

— Пам’ятаєш ту стежку, правда? — різко, наче спортивний болід, змінив тему Семен.

Левко не відповідав і не кивав (росіянин усе одно не бачив — його очі досі блукали по дальній стіні), та й питання було риторичним — за мить Сьома продовжив:

— Як гадаєш, чия вона?

Відчуваючи, що запитання не таке просте, як здається, українець обережно відповів:

— Ну, ти ж казав, що її, певно, проклали дикі свині.

Семен витягнув губи і підняв внутрішні краї брів над переніссям. Він завжди робив таке обличчя, збираючись виголосити очевидні речі, які він не виголошував бозна-скільки часу, щоб остаточно переконатися, що ніхто до них самотужки не додумався і, відповідно, всі навкруг повні ідіоти. Сьома нахилився, зазирнув просто в очі Левку і проказав:

— А де ти, Лео, бачив свиней півтора метра зростом?

Несподівано до Левка дійшло, що він справді ідіот.

— Ти хочеш сказати…