Твердиня

— У джунглях немає тварин, які робили б такі проходи. Це алогічно. Безглуздо. Таку стежку треба постійно підтримувати. — Мокра після душу голова повернулась у попереднє положення. — Вона може бути потрібною тільки для нас — прямоходячих приматів.

— Гм… — відреагував Левко.

— От і я кажу — гм.

Копіювання фотографій завершилось.

— Перекинь собі на флешку, — порадив Семен, показавши пальцем на нетбук. — Хай буде. А то раптом мій апарат у воду шубовсне чи щось таке.

Зауваження мало сенс. Сатомі звільнить картку, щоб вмістити нові знімки, тож, поки вони мають доступ до електроенергії, слід скопіювати фотографії на якомога більше носіїв.

Українець підвівся, пройшов кілька кроків до кучугури рюкзаків, які, полінувавшись, вони вирішили не заносити на другий поверх (усе одно завтра зранку зносити назад), і витяг зі спеціальної кишеньки розсувну флешку «Kingston» у формі запальнички. Покопавшись, хлопець дістав з бокової кишені ще дещо і повернувся за стіл.

Вставив флешку в USB-порт на нетбуці і, дочекавшись відкриття спеціального вікна, перетягнув у нього папку з фотографіями. Перезапис на «Kingston» відбувався чи не втричі швидше, ніж копіювання з SD-картки, що стояла в фотоапараті.

І тільки після того Левко виклав на стіл поруч із нетбуком п’ять автоматних гільз.

— Що це? — звів брову Семен.

— Гільзи від АК-74.

— І?

— Я знайшов їх у траві обабіч кам’яної кладки неподалік Розколини Черепів. — Про побачену людину українець вирішив поки що змовчати. — Там були ще. Багато.

— А, — якось розчаровано видав Сьома, взяв одну з гільз і покрутив її, короткозоро щурячись.

— Що думаєш? — по-змовницьки притишивши голос, мовив Левко.

Росіянин потішно нахмурився:

— Ти зіпсував мій сюрприз.

— Який іще сюрприз?

— З біса великий сюрприз, Лео.

Сьома нахилився, підтягнув до крісла наплічник і витяг із кишені шовковий мішечок, у якому зазвичай возив окуляри. Тільки зараз у ньому були не окуляри. Розтягнувши шворку, він висипав на стіл зо два десятки людських зубів.