Твердиня

Мадре-де-Діос. Друге наближення

LVII 6 серпня 2012 року, 15:51 (UTC – 5) Річка Такуатіману 176 км вгору за течією від Пуерто-Мальдонадо

— Що шукаєш? — надриваючи горлянку, поцікавився Лео.

Останні півгодини Сьома щось прискіпливо видивлявся на правому березі Ріо-де-лас-П’єдрас, час від часу звіряючись то з GPS-навігатором, то з припасеною ще у Стокгольмі і до цього часу геть розлізлою картою.

Росіянин відповів, але Левко не розібрав ні слова. Після семи з лишком годин поряд із «Tohatsu», який працював майже безперервно, вони всі нівроку так оглухли.

Левко і Сьома сиділи на носі човна, Ґрем кермував, а Сатомі, розіславши на пласкому днищі спальник, вклала голову на задню лаву й куняла.

— Шукаєш де заночувати? — Українець підсунувся ближче, щоб краще чути Семена. — Ще рано.

Сьома зиркнув на товариша.

— Хочеш до смеркання дістатись Голови? — Хлопці підрізали важковимовне Parrot’s Head Cliff до «Голова Папуги» чи вже зовсім короткої версії — «Голова».

Українець, опустивши долоню в потік води за бортом, смикнув плечима.

— Не вийде, — заперечив Сьома, — у темряві проскочимо притоку.

Двоциліндровий «Tohatsu» працював надійно, але його потужності (п’ятнадцять кінських сил) вистачало, щоб розігнати човен максимум до 20 км/год. При такій швидкості вони в кращому разі допливуть до Голови о першій ночі (і це за умови, що їм на голову впадуть прилади нічного бачення).

— Та все одно рано, — подивився на годинник Левко.

Притримуючись рукою за нагрітий на сонці гумовий борт (дощ ущух іще до полудня), Семен перебрався на корму.

— Давай я покерую, — запропонував Ґремові.

Перші три години американець кайфував від руління «BRIG’ом». За останню годину він тричі замислювався над тим, чи не виштовхати мотор за борт. Шум кислотою роз’їв вуха, вібрація, передаючися через руку на плече, розтрусила нутрощі. Мулат із радістю погодився на пропозицію Семена.

Сьома присів біля «Tohatsu», швидко освоївся з керуванням (у всіх моделях навісних моторів «Tohatsu» лише три передачі: вперед, нейтраль і реверс) і зменшив газ, одночасно спрямовуючи човен ліворуч — до правого берега річки.

«BRIG» помалу сунув уздовж стіни з тропічної рослинності — дерев, кущів, повзучих рослин, — що нависала над каламутною водою. Коли траплялися чистини, Сьома спиняв мотор і, притримуючи ручку коліном, продивлявся їх у бінокль. Левко остаточно впевнився, що його приятель щось вишукує.

О 16:05, востаннє звірившись із навігатором, росіянин повів «BRIG» навпростець до берега.

— Що там? — Левко ненавидів моменти, коли Семен обкутував власні дії сакральною таємничістю, напускав на себе поважнючого вигляду і нікому нічого не пояснював — поки не настане час. Але не спитати не міг.

— Стаємо на ночівлю, — незворушно розтовкмачив Семен.