Твердиня

— То ти на сонці перегрівся чи від шуму в очах потемніло? — поцікавився Лео.

— Знайдемо місце, розіб’ємо табір і відпочинемо, — наче й не чув товариша.

— Чувак, ти оглух? Ми тринькаємо час. — Сонце не пройшло й половини шляху від зеніту до горизонту на заході. — Ми спокійно відмотаємо ще півсотні кілометрів, перед тим як ти перестанеш розрізняти, де вода, а де земля, і, я впевнений, знайдемо місце, краще за це.

Перед носом моторного човна росло хаотичне переплетіння гілок і рослин-паразитів, що тільки на вигляд здавалися тонкими і кволими, а насправді без мачете їх було не розірвати.

Сьома міг пояснити причини свого рішення, але вирішив зіграти нечесно:

— Давайте проголосуємо. Хто за те, щоб знайти чистину, поїсти і полежати?

Дві руки в центральній частині човна метнулися вгору. Левко скрипнув зубами. Сьома переможно посміхнувся:

— Навіть якщо я утримаюсь, ми стаємо на нічліг, брате.

Вони заштовхали «BRIG» у мангрові зарості і прив’язали його там. По тому, орудуючи мачете, стали розчищати дорогу до берега.

Коли після десяти хвилин махання здоровенними ножами під ногами все ще хлюпала вода, Ґрем спинився, витер піт рукою і сказав:

— Можна відкликати свій голос?

Семен не зреагував. Смішно вимахуючи ножем, він уперто врубувався у прибережні зарості.

— Семе, я з тобою розмовляю, — підвищив голос мулат. — На біса ми сюди полізли? По дорозі було повно місць, де можна причалити до берега.

Раптово Сьома зник, наче провалився під воду.

— Се’ем? — насторожено покликав американець.

— Він упав? — визирнула з-за Ґремового плеча Сатомі.

— Сплеску не було, — промовив Левко, витріщаючись туди, до щойно стояв Семен. — Його наче… джунглі наче проковтнули його… Сьо-о-ома!

У кущах заворушилось, і крізь гілля долинув спокійний голос:

— Ідіть сюди, плаксії.

Відхиляючи руками незрізані гілки, Левко, Ґрем і Сатомі заспішили до того місця, де востаннє бачили росіянина.