Твердиня

Першим крізь зарості пробрався Левко і несподівано усвідомив, що нетрі скінчилися, він стоїть на початку довжелезної просіки, обабіч якої здіймаються високі дерева. Росіянин тупцяв поряд, витираючи хусточкою (сраний інтелігент, механічно зауважив Лео) обличчя.

— Ух ти, — лаконічно виразив здивування українець. — Що це?

— Ти не здогадуєшся?

На початок просіки видерся Ґрем, за ним — Сатомі.

— Злітна смуга? — тихим від невпевненості голосом припустив Левко.

Збивала з пантелику висока, майже по пояс трава, що встеляла розчищену ділянку.

— Тобі пора на шоу «Розумник», — підколов Ґрем, роззираючись. — Он літак.

Під деревами, в іншому кінці посадкової смуги, вткнувшись носом у зарості, стояла біла «Cessna» з червоними смугами на боках і пофарбованими у червоне кінчиками крил та рулів висоти.

Семен не відповів, прискіпливо вивчаючи вільну від рослинності смугу.

— Ти навмисно йшов сюди, правда? — спитав Левко.

— Так.

— Гадаєш, тут є люди? — Українець кивком показав на одномоторний літак за кілька сотень метрів від них.

— Не думаю. Той літак покинутий і, мабуть, давно не літає.

— Тоді що ми тут робимо?

— Тут бувають люди, — скоса зиркнувши на Ґрема і Сатомі, Сьома різко перейшов на російську: — Если вдруг мои запломбированные в навороченной парижской клинике зубы окажутся среди тех, что мы нашли в Расщелине Черепов, я не хочу, чтобы это сошло им с рук, тем, кто завалил Расщелину черепами. Если вдруг со мной… с нами что-то произойдет, я не хочу, чтобы это произошло напрасно. Понимаешь? — Семен помарширував уперед, розсовуючи траву руками. — Поставите намети, о’кей? — попросив японку й американця, повернувшися до англійської. — А ми з Лео назбираємо дров на багаття.

LVIII

Літак, як і казав Сьома, виявився старим. Можливо, він ще міг літати, але те, що його довго не піднімали в повітря, не викликало сумнівів: колеса вгрузли в землю, рулі висоти й елерони кволо обвисали, колись давно сніжно-білий фюзеляж посірів від дощів, заклепки на листах «підтікали» іржею.

Левко обійшов «Cessn’у», обдивившись із усіх боків, поки Сьома, скинувши рюкзак і присівши навпочіпки, дописував послання.

Закінчивши, росіянин простягнув товаришу листок.

— На, читай.

Українець став спиною до сонця і поринув у текст, виведений акуратними, ледь не друкованими буквами.