Вода закипіла й, розхвилювавшися, стала виплескуватись; вогонь зашипів і заметався, оживлюючи корчі й дерева, що охоплювали табір, але ніхто не простягнув руку, щоб зняти казанок.
— Що це? — притискаючи коліна до тіла, прошепотіла Сатомі. — Це ті «дивні речі», про які попереджав Ґуннар?
(
Хлопці мовчали, втиснувши голови й несвідомо повернувши лиця на захід. Загадкові сигнали не припинялися.
— Схоже на церковні дзвони, — намагаючися не видавати страху, прохрипів Семен.
Було нелегко визначити природу звуків. Вони не були схожі ні на бій барабанів, ні на тужливий стугін примітивних духових інструментів (на кшталт гуцульських трембіт). Сьома віднайшов найкращу аналогію — церковні дзвони, хоча як для дзвонів звук видавався надто податливим і шовковистим. Та й звідки дзвонам узятися в Мадре-де-Діос?
— Може, якась тварина? — припустив Ґрем, коли звуки вляглися так само раптово, як і почались.
— Та ні, — заперечив українець.
Бумкання, безсумнівно, мало штучне походження. Інтенсивність звуків не опадала і не наростала. Вони увірвались у пітьму, не розширюючись, відразу, наче хтось увімкнув «Play» на величезному програвачі, а через три хвилини обірвались, наче на магнітофоні натиснули «Stop».
— Дикуни? — спитала Сатомі, обводячи поглядом хлопців і запитуючи себе, чи це їм не примарилось.
— Мабуть, яке-небудь плем’я, — нехотя погодився Левко, всоте з того часу, як зійшов з кам’яної кладки, згадуючи обличчя, яке бачив над Розколиною.
— Але ж вони далеко? Далеко, правда? — пробелькотіла дівчина.
ebooksa