Твердиня

— Про що ви говорите? — забурчав Ґрем. — Так, наче у нас є варіанти для дій. Ми в полоні і цілковито від них залежимо.

Росіянин парирував, не задумуючись:

— Варіанти завжди є. Ми маємо стати для них потрібними.

З коридору долинуло тупотіння. Хлопці позакривали роти, розуміючи, що то не може бути Мел Барр, оскільки лікар щойно їх покинув.

У вхідному отворі вирисувались три силуети. Перуанці. Ті ж самі, що конвоювали їх з нижніх рівнів Твердині на верхню терасу. Вони принесли наплічники і частину спорядження, мовчки поскладавши все у проході.

Щойно вартові пішли, Левко, Ґрем і Сатомі кинулись передивлятись речі.

— Ну що там? — нетерпляче витягував шию Семен. — Усе на місці?

— Ага, чекай і сподівайся, — буркнув Левко і перерахував: — Залишили твій нетбук, весь одяг, спальники, засоби гігієни, навіть телефони. — Хлопець витягнув батарею зі свого «Samsung’у», — але без sim’ок.

— Мій фотоапарат на місці, — додала Сатомі.

— А знімки? — поцікавився українець.

— Що знімки?

— Витерли?

— Їх там не було. SD-картка у мене в кишені.

— Добре, тримай при собі. — Левко продовжив інвентаризацію: — Лишили дещо з аптечки, зате забрали ножі, сокирку, ліхтарі, намет…

— Намет ми лишили в таборі, — підказав Ґрем.

— А, точно. Забув… Немає також газового балончика, GPS-навігатора і… паспортів.

Порившись у відділенні для паперів свого рюкзака, американець докинув:

— Авіаквитки теж відібрали.

— Знайшов проблему, — форкнув Левко, — у мене збереглись копії всіх квитків на флешці. — Хлопець поплескав себе по кишені, де лежав чорний USB-диск «Kingston», з яким ніколи не розлучався. — Проблема — дістатися туди, де ми зможемо ними скористатися.

— Є щось, що можна використати як зброю? — несподівано поцікавилася Сатомі.