Твердиня

— Сем має рацію. Можеш не брати участі ні в чому іншому. Взагалі не втручайся! Ми все зробимо самі. Але пообіцяй: коли я підведу тебе до «Колібрі», ти зробиш усе, що треба. Обіцяєш?

Мулат зиркав спідлоба, наче загнаний у пастку звір.

— Я не… — почав він, але недоговорив.

— Давайте проголосуємо, — вперше за розмову озвалась Сатомі. — Як завжди.

Українець озирнув товаришів, мигцем зваживши шанси, і залишився задоволеним.

— Чудово! Так і зробимо. — Левко випростав ліву руку, а згори на долоню вмостив правий кулак з піднятим великим пальцем (наче в грі у «Мафію»): — Я — за!

Секунд десять нічого не відбувалося, і Лео засумнівався в тому, що правильно оцінив настрої приятелів, коли Семен тихо промовив:

— За… — і так само, як Левко, виставив кулак з відстовбурченим пальцем.

Зразу за росіянином пожвавішала Сатомі:

— Я погоджуюсь із усім, що ти казав, Ґреме. Ми беремося за ризиковану справу, що може закінчитися трагі… кгм… не так, як ми плануємо, але… — дівчина з шумом видихнула, — я підтримую пропозицію Лео і Сема. — Крихітний кулачок став на ліву долоньку, і лише після того японка боязко вистромила палець із давно обламаним нігтем. — Я хочу спробувати.

— Гаразд, — несподівано легко здався мулат, — хай буде по-вашому.

Семен приклеївся до Ґрема поглядом. Чому так швидко передумав? Через Сатомі?

— Допоможеш? — Левко здивувався не менше за Сьому, але не копав аж так глибоко.

— А як же «взагалі не втручайся», «ми все самі»? — Мулат передражнив українця, майстерно пародіюючи слов’янський акцент. — Не геройствуй, Лео. Ти ніби збираєшся лізти по квіти? — Лео кліпнув. — Не думав, хто триматиме мотузку? Може, він? — Американець тицьнув на загіпсовану ногу Семена. — Чи вона? — Показав пальцем на тендітну японку. А тоді додав спокійніше: — Воля ваша, я допоможу, але хочу, щоб для протоколу зафіксували мою офіційну позицію: ви щойно проголосували за смертний вирок самим собі.

На останні слова Левко не зважав: нехай базікає — зараз настав час діяти. Хлопець повернувся до Семена:

— Чувак, мені потрібні будуть дві мотузки: одна — метрів на три, друга — метрів на двадцять п’ять, можна й на тридцять. Дістанеш?

— Поцуплю у робітників.

— Добре. Спробуй роздобути їх сьогодні.

— Лео, я не знаю, чи…

— Постарайся. Я не хочу скніти тут до Різдва. А ти, — Лео повернувся до Сатомі, — візьми, будь ласка, чиюсь футболку і зший з неї торбинку, таку, щоб на шию повісити.