Твердиня

Японка відповіла беззвучно, самими лише очима.

CIV

Погода мінялась. Ранкова прохолода швидко вивітрилась, на зміну їй прийшла задуха. Тиск упав, а ртуть у термометрах поповзла вгору. За якусь годину повітря перетворилось на розплавлене скло і стало жирним від гарячої вологи. Вітру начебто не було, проте на відкритому просторі відчувався рух. Повітряні маси пругкою стіною повзли над сельвою, накачуючись мокречею і розпарюючись, мов у топці парового котла.

Перепад тиску був настільки відчутним, що у Твердині утворились стійкі протяги. Повітря з підземелля мчало коридорами і з потойбічним шамотінням випорскувало на поверхню. Щось назрівало…

CV 18 серпня 2012 року, 12:33 (UTC – 5) Паїтіті

— Ось, — насилу вичавив Семен, скидаючи на підлогу «нори» два мотки мотузки.

— Треба було покликати нас, ми б допомогли, — сказав Левко.

Мотки були різними. У першому була скручена так звана climbing rope, альпіністська мотузка зеленого кольору з легкого і міцного нейлону, десь із палець завтовшки. Весь моток важив не більше двох з половиною кілограмів. Зате другий представляв собою скручену бухту грубого канату і тягнув кілограмів на двадцять. Такі в Україні висять по шкільних спортзалах. Лео уявити не міг, яким чином Сьома, шкандибаючи на одній нозі і кривій милиці, спромігся самотужки приволокти другий моток з каменоломень. Семен аж хилитався від знемоги. Він був увесь мокрий і блищав, наче начищені блиском для взуття лаковані туфлі. Під очима відтінились глибокі коричневі кола, такі чіткі, немов наведені фломастером.

— Ай, — відмахнувся росіянин, з останніх сил показуючи, що тримається. — Забий.

— Ти ледь на ногах стоїш.

— Ви тільки привернули б зайву увагу. Ви ж туди ніколи не спускалися.

— А ти? — Левко несвідомо зиркнув Семену за спину, наче остерігаючися, що звідти хтось з’явиться. За росіянином протяг гнав по слабо освітленому коридору холодне підземне повітря. Воно терлося об стіни, шурхало і шепотіло, мов живе.

— А я прошмигнув непоміченим. Майже всі каменярі потяглись на терасу обідати.

— Величезний, — пробурчав Ґрем, копнувши носаком більший з мотків.

— Вибач, чувак, іншого не було.

— Агов, друзяки, — очі американця забігали, — їх же десь заховати треба.

Левко машинально потягнувся до перемикача і погасив світло. Ніхто не запитав, для чого. Відблисків, що заповзали з коридору, вистачало, щоб розрізняти силуети один одного і розкладені по кутках скромні пожитки.

— Тоншу й гладеньку можна під матрац, — півшепотом запропонував українець.

— Давай.

Разом з мулатом вони як могли розрівняли зелену мотузку (щоб займала менше об’єму) і запхали під один із матраців.

— Думаєш, не видно? — скептично покосився Ґрем. Матрац виступав над сусіднім на два пальці.

— Розсуньте матраци, — порадив Семен.