— Лежить на грудях чи поставлений поряд? — не переставав розпитувати хлопець.
— Лежить поряд з ним.
— О’кей. — Левко один за одним робив глибокі вдихи, щоб хоч трохи приборкати тремтіння. — О’кей…
— Що о’кей, бадді? — передражнив мулат.
Сьома кинув здивований погляд на американця.
— Спробую усунути його, — тихо промовив українець.
— Як?!
— Чекайте тут. Через п’ять хвилин виходьте на терасу.
— А що як… — почала японка, проте Левко її недослухав. Побіг до виходу.
Семен, Сатомі і Ґрем не послухали його. Вони не просиділи в кімнаті й півхвилини. Якоїсь миті, не змовляючись, двоє хлопців і дівчина випорснули на коридор і поспішили за товаришем.
Вибравшись на відкритий простір, Левко роззирнувся. Семен мав рацію: потруєні чоловіки помалу заспокоювались. Більшість досі були притомні, повзали, корчачись і бурмочучи, по траві, але ніхто більше не стріляв і, що найголовніше, — на видимій частині тераси хлопець не бачив нікого, хто розпоров би собі черево чи завдав фатального каліцтва.
Хлопець кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, накачуючи кров киснем, і рвонув з прискоренням до західного краю тераси. Пробігаючи повз велику піраміду, він запримітив на одній з нижніх сходинок тіло голого мачігуенга. Індіанець зірвався з вершини і розтовкся так, що його доведеться відшкрібати від чорних каменів. Під деревом біля меншої піраміди сидів Роджер Зорн. Колишній спецназівець розкачувався, наче лялька на пружинці, скімлив і безперестану поривчасто водив руками по голові.
Проминувши «Колібрі», українець стишив біг, а перед другим ангаром, витягнутим уздовж лінії північ-південь, спинився. Відразу за ангаром розташувався пальмовий гай, що підступав до краю тераси.
Визирнувши з-за циліндричної споруди, Левко без проблем відшукав гамак. Вартовий лежав нерухомо і, схоже, досі спав. Автомат затиснутий під боком. Навряд чи його вдасться вихопити, перш ніж перуанець прокинеться. Треба діяти інакше. Українець навшпиньки обійшов пальмовий гай з південного боку і завмер між перуанцем і прірвою (в цьому місці тераса з усіх боків прямовисно обривалась донизу, причому не лише на горішньому, але й на нижчих рівнях; лиш із західного боку, біля самого кута на шостому рівні був невеликий виступ, на якому можна втриматися; наступний приступок знаходився на добрих двадцять метрів нижче — аж на четвертому рівні).
Левко підійшов до провалля, глянув униз і залишився задоволеним побаченим. Шанси вижити при падінні з цього місця мізерні. Затим опустився на коліна і взявся гучно бухикати й відхаркувати, подібно до людини, що має от-от спорожнити шлунок. Він поняття не мав, чи його задум спрацює, але не мав часу вигадувати щось іще. Хай там як, ця ідея здавалась кращою, ніж пробувати вирвати АКМ із-під сплячого вартового.
Кашляв він як міг голосно, і невдовзі перуанець прокинувся.
Рвучко скинувши голову, сонний вартовий першим ділом переконався, чи автомат на місці. Мацнувши п’ятірнею рідний АКМ, охоронець заспокоївся і перевів погляд на Левка. Їх розділяло шість метрів. В затуманених очах зринуло здивування.
— Amigo, que te pasa? Te sientes mal?[158]
Левко не відповідав і не дивився в його бік. Тільки закашляв сильніше, а у перервах між «приступами» почав стогнати.
Перуанець сів у гамаку, ледь не впустивши на землю автомат, і підозріло прищурився. Потому встав, зробив крок у перед, зупинився, недовірливо схилив голову.
ebooksa