Твердиня

— Не знаю. — Левко направду не знав. — Мабуть, щоб підхльоснути себе. Інакше я не зміг би.

— Довбаний ідіот, — повторив Ґрем, — ти щойно вбив людину. По-справжньому. Це не кіно!

Обоє, перенісши вагу на ту ногу, що знаходилась далі від краю прірви, нахилились, щоб зазирнути в провалля.

— Бачиш його? — спитав Левко.

— Там дерево, — сказав мулат.

На приступку четвертого рівня справді росло самотнє дерево, яке українець раніше не помітив. Вартового ніде не було.

— Де він?

Левко нахилився ще далі, і тієї ж миті по них із Ґремом пустили чергу з АКМ. Перуанець гепнувся з висоти семиповерхового будинку і дивом уцілів. Навряд чи стан його здоров’я був близький до того, що передував падінню, але він не загинув.

— Дерево! — рявкнув хлопець, падаючи на траву.

Американець моментально розпластався поряд. Сатомі і Семен відсахнулись подалі від прірви.

— Гілки врятували його!

На щастя, кут був гострий, та й після жорсткого приземлення вартовий був не в змозі вести прицільний вогонь: 5,45-міліметрові кулі вдарялись об стіну сьомого рівня і рикошетили, злітаючи прямовисно вгору перед очима хлопців.

Вартовий кричав, кличучи на допомогу, і осатаніло палив з АКМ. Шкода, що на той час на Твердині не було нікого, хто міг йому допомогти.

Левко і Ґрем відповзли від краю тераси і підвелися.

— У нас вийшло! — Очі українця блищали, наче два шматочки слюди під пустельним сонцем. — Ти чуєш мене, грьобаний янкі? Ти не вірив, але заціни — у нас усе вийшло!

— Але… — почав мулат.

Голос у нього був химерний, він проказав лиш одне слово з трьох букв, та прозвучало воно зривисто, скалічено, наче промовляло одночасно троє різних людей, один із яких був давно мертвий, другий зачитував свої останні слова перед стратою, та ще й за злочин, який не здійснював, а третій… третьому було жахливо боляче.

— Забий на нього. — Левко махнув рукою в бік провалля, звідки час від часу долітали автоматні постріли — перуанець не здавався, стріляючи по стінах і в повітря. — Цей йолоп не завадить, облетимо Паїтіті зі східного боку. Йому нас не дістати.

Американець перевів погляд на Сатомі.

— Але… — Цього разу голос був такий, наче шкребли пальцем по вогкому склу.