Твердиня

Ернесто замість відповіді знизав плечима.

— Сьогодні дев’ятнадцяте серпня. — Жінка ще раз пробігла лист очима. — Розумієш, що це означає? Вони не повернулися!

«Звідти багато хто не повертається», — подумав пілот, але нічого не сказав.

— Ми маємо полетіти й знайти цих хлопців. Ти зможеш відшукати вказане місце?

— А як же робота, Еріко?

— Забудь про неї! Я встигну.

Ернесто Флоріо раптово пожалкував, що не викинув згорток у кущі.

— Це буде непросто, і…

Він не знав, як пояснити безцеремонній американці, яка свято вірить, що гроші й перламутрова посмішка можуть вирішити все, що не варто пертися вглиб Мадре-де-Діос. Навіть на літаку. Перуанець не міг бути певним, але внутрішній голос підказував: якщо телепні, які пішли в джунглі, не повернулися, щоб забрати свою писульку, значить, їх уже немає серед живих. Ще більше насторожували вичерпні інструкції, за якими він справді міг відшукати… що б там не було в джунглях. За тридцять з лишком років у Пуерто-Мальдонадо в підсвідомості Ернесто відклалась проста істина: ті, хто нічого не знаходять у нетрищах, повертаються живими; є й інші, яких спускають на плотах; оскільки спускають їх у такому стані, що розповідати, де були, вони не в змозі, стверджувати з певністю Ернесто не міг, але відчував, що оці інші відшукали щось у джунглях. Відтак у голові перуанця мухою крутилась думка, що, мабуть, не варто бачити те, дорогу до чого так детально розписали автори послання.

— Ерні!

— Еріко, сьогодні пізно, і я не думаю…

— У нас є паливо?

— На Проґресо є достатньо каністр, — неохоче признався пілот.

— Значить, завтра ми полетимо шукати зниклих мандрівників! А дисертація почекає, може, мені нарешті випала нагода зробити щось по-справжньому корисне в житті?

Ернесто кинув лютий погляд на пожмаканий листок у руках жінки і процідив:

— Як скажеш, міс…

CXLVI 19 серпня 2012 року, 16:35 (UTC – 5) Паїтіті

Торкнувшись ногами трави, Левко помчав уздовж південного краю тераси. Підборіддя тримав біля правого плеча, через що ледь не наскочив на кут крайнього бараку. Вдарившись плечем і одночасно запримітивши ворога, хлопець спинився.

Ґрем, Сьома і Сатомі по одному протиснулись між огорожею генератора й бараком і також завмерли. Не кліпаючи, дивились на українця. У Сатомі чи то від частого дихання, чи то від хвилювання відвисла щелепа.

Перуанець, стікаючи кров’ю, в паніці метався по третьому рівню і шукав місце для спуску. На щастя для Левка і на превеликий жаль для охоронця, штучно висічений пристінний спуск з тераси був на шістдесят метрів східніше від великої піраміди. В усіх інших місцях другий рівень від третього відділяла десятиметрова вертикальна стіна. Щоб урятуватись, вартовий мусив просуватись на захід, туди, звідки прийшов. Побачивши Левка, поранений закричав зі злості й відчаю і рвонув до піраміди.

Левко скинув АКМ до плеча, легко прицілився і смикнув спусковий гачок, пустивши дві короткі черги по три постріли кожна. Він стріляв стоячи, але хвилювався менше (у нього не було часу вагатися), а тому добився кращого результату. В той момент усе вирішилось. За мікроскопічну мить до того, як перуанець добіг до південно-східного ребра піраміди, дві кулі вп’ялися йому в спину і звалили ницьма. Левко полегшено фукнув: якби промазав, вартовий забіг би за південну грань і став би цілковито недосяжним (щоб знову взяти його на мушку, слід було дертись назад аж до руїн храму).