Твердиня

АЛЕ ТАМ НІЧОГО НЕ БУЛО. Світлова сфера насувалась порожньою!

Семен, немов паралізований, сидів і спостерігав, як «бульбашка» світла підбирається до нього по коридору. Несподівано накотилось паскудне відчуття безпомічності, наче він у тунелі метро, по якому з темряви мчить поїзд, а довкола немає жодної ніші, жодної «келії», куди заховатися.

Клац! Світло… Клац! Темрява…

Їх розділяло чотири темні секції.

Клац!.. Клац!.. Уже три…

Дві…

Одна…

На Сьому війнуло сухим (мертвим!) холодом, і шепіт відновився.

(аш-ш-г-х-х-р… аш-ш-ш… сла-а-ш-ш-с-с-с…)

Подумавши про те, скільки ходів і розв’язок відділяє його від поверхні, скільки тонн каміння висить над головою, вперше за весь час у Твердині відчувши щось схоже на приступ клаустрофобії, росіянин закричав, закричав ще голосніше, ніж від доторку в Чорній кімнаті:

— Не чіпай мене-е-е!!! — Ручка газу до упору, проте два моторчики по 220 Вт кожен не здатні на чудеса; вони швидше вибухнуть від перевантаження, ніж розженуть візок до 7 км/год. — Допоможіть! Рятуйте! — Сьома нагинався вперед, нібито це могло пришвидшити підйом.

«iChair», ігноруючи передінфарктний стан свого наїзника, розмірено сунув нагору.

CLXXII

Йому вдалося вибратись.

Протягом наступних трьох годин Сьома залишався на терасі, навіть не наближаючись до спуску в лоно Паїтіті, яке йому більше не судилося побачити, і чекав Джейсона.

Саме там, на найвищому рівні Твердині, Семен помітив Амаро за чиїмось ноутбуком і по виразу обличчя зрозумів, що пігмей затіває лихо. Нечутно підібравшись і підглянувши, що конкретно видивляється недоросток, росіянин ледь не збожеволів від розпачу.

Розвернувши інвалідний візок, хлопець помчав до «нори».

CLXXIII 24 серпня 2012 року, 11:13 (UTC – 5) Паїтіті

— Лео! — кричав Семен. — Ле-е-е-о!

Його крики розносились коридором, глушачи дзижчання електричного двигуна «iChair». І було в них щось таке, що сполошило Левка.

Українець, заклавши руки за голову, розлігся на матраці у «норі». Ґрема й Сатомі не було (мулат і японка воліли з ним не бачитись). Він згадував, де і як святкував попередні Дні Незалежності. Почувши розпачливі вигуки Сьоми, Левко підвівся і ввімкнув світло.

— Лео! — Росіянин ввірвався в кімнату, і з першого погляду Лео зрозумів, що справи серйозні. — Як добре, що ти тут. — Блідий лоб Семена скремсали зморшки, під очима висіли темні кола.