Дверей Сьома не зачиняв. Він знав, що не зможе розвернутись обличчям до того, що нагрянуло в Чорній кімнаті. Витиснув повний газ і, нахиливши корпус, направив «iChair» до виходу з підземелля.
Клац! Світло… Клац! Темрява…
Рівномірно дзизкаючи, електричний візок повз коридором нагору. Росіянин витискав з «iChair» усе, на що той був здатен, але швидкість крісла не перевищувала 5 км/год — легка прогулянкова хода.
Шепіт стих, щойно Сьома віддалився на десять метрів від воріт.
Діставшись повороту, він дозволив собі спинитись і зиркнути назад.
Нічого — тихо й порожньо. Він сам у галереї.
Справді? Хлопець поглянув на руки, що тремтіли як у неврастеніка. Тоді чого його так тіпає?
«Примарилось, — подумав він, заспокоюючись. — Дожились… Реально божеволію».
Семен спостерігав за напіввідчиненими дверима Чорної кімнати, що ледь проступали вкінці коридору. Стулки стояли на тому місці, де він їх лишив. Ніхто не проривався з пітьми, ніхто за ним не гнався.
Клац! Лампа, що освітлювала ту ділянку галереї, де він спинив «iChair», згасла. Сьома здригнувся, опинившись у повній темноті, проте страх пройшов. У той момент він почувався безпечніше, лишаючись невидимим.
Перевівши подих, хлопець обхопив пальцями регулятор газу, готуючись продовжити підйом, коли раптом…
Клац! Ввімкнулась лампа, але не над головою, а в глибині коридору — в найдальшій секції біля дверей Чорної кімнати. Сьома закляк.
Клац! Лампа погасла, коридор занурився в пітьму.
«Раз… два… три… — хлопець рахував удари серця, — чотири… п…»
Клац! Загорілась наступна лампа — друга від входу до зали з датами.
Пауза.
Клац! Знову темрява.
«Що за чорт?» — Сьому затрясло. Слідом за ним від воріт Чорної кімнати рухалась світлова сфера.
Клац! Світло… Клац! Темрява… Ще на одну секцію ближче.
Клац! Світло…
ebooksa