Твердиня

Повільно, наче дайвер на вісімдесятиметровій глибині, повернувши голову, росіянин глипнув на годинник.

— Так. Годину тому.

Лео не стримався і покосився на «iChair», який стояв біля Семенового матраца. Потім встав, потягнувся і почав натягувати джинси й футболку.

— Я вмиватися.

— Ти кудись виходив уночі? — раптово поцікавився Семен.

— Ні, — без заминки відповів українець. — Чого питаєш?

— Побачимося за сніданком, — закінчив розмову Семен.

Українець сконфужено знизав плечима:

— Гаразд.

Вийшовши на терасу, Левко потягнувся. По тому пройшовся долонями по переднім кишеням і раптом виявив, що вони порожні. Поплескав по них, розгладив складки, зрештою заліз долонями всередину. Ні, не помилився — кишені пусті.

— Де ж вона?.. — пробурмотів хлопець.

Він промацав пальцями задні кишені — там також нічого не було.

Обдивився довкола себе, але не знайшов того, що шукав.

Нашвидку почистивши зуби і розтершись вогким рушником, Левко спустився назад у «нору». Сьома збирався йти (чи то пак їхати) на сніданок.

— Ти не бачив мою флешку? — спитав українець.

— Яку?

— Ну, мою звичайну флешку. Чорна така, розсувна, у вигляді запальнички «Kingston» на 4 гігабайти.

— Ні, не бачив, — буркнув Семен, ввімкнув електродвигуни і подався нагору.

Левко передивився свої речі. Згодом, скориставшися тим, що у «норі» нікого не було, зазирнув у наплічники Ґрема і Сатомі.

Флешки не було.