Коли до Германа дійшов зміст сказаного, він був вражений, збитий з пантелику.
— Я… — Гера з усіх сил намагався зібратися з думками. — Це дуже…
І раптом, несподівано навіть для себе сказав:
— А як же Алекс?
«Навіщо ти це зробив?! Дурень!.. Ти все зіпсував!»
А втім, що
— Алекс? А… Наш Алекс? — Карина розсміялася. — До чого тут він?
— Я подумав… — пробурмотів Герман. — Хіба між вами…
Карина перестала сміятися і сказала:
— Германе, Алекс — мій родич, чоловік моєї сестри… думаю, в це вже давно треба було тебе посвятити. Ми з ним, узагалі, не дуже в близьких стосунках… просто він погодився взяти мене на роботу… — вона щось пояснювала далі, але Герман уже нічого не чув. Його охопило відчуття, що він виявився одним із персонажів якоїсь мильної опери, де наприкінці всі виявляються родичами. З іншого боку, це дещо пояснювало, наприклад, появу Карини в компанії і те, що «високі» вимоги Алекса до кандидатів були просто
«Чергова можливість подивитися правді в очі, чи не так, Германе?
— Геро, чому ти мовчиш? — стурбовано запитала Карина.
Герман зрозумів, що за останню хвилину він не вимовив жодного слова.
«О Господи, яка безглуздість!»
Він був готовий закричати в трубку:
«Чому, чому це не сталося раніш? Де ти була? ДЕ ТИ БУЛА РАНІШЕ???»
І де був
— Вибач, мене це трохи приголомшило, — нарешті вимовив Герман. — Я думаю… щодо твоєї ідеї… Вона дуже вдала.
— Кар… Карино, я обов’язково тобі передзвоню, як тільки владнаю деякі проблеми.