П’ятнадцять-двадцять великих мух із зеленими блискучими черевцями кружляли над його головою, як малюсінькі бомбардувальники. Герман незграбно махнув рукою, щоб їх відігнати. Однак мухи не збиралися його покидати і продовжували роїтись над головою, не зважуючись сідати, немов щось у ньому і притягувало їх, і лякало водночас.
Піднятись на ноги вдалося легше, ніж він очікував Утім, Герман одразу ледь не простягся долі, як людина, що вперше стала на ковзани. Він зовсім не відчував свого тіла. Воно начебто перетворилося на людиноподібного робота-андроїда, що втратив керування.
А взагалі, Герман почувався на диво стерпно. Принаймні фізично.
Він зробив два невпевнені кроки, немов учився ходити. Розгублений погляд упав на годинник. Була майже п’ята ранку — він пролежав без свідомості близько двадцяти годин!
Потім його очі повільно сковзнули тілом… Видовище було моторошним.
Але після секунди вагань Герман знову глянув на свою оголену плоть. Потім попрямував у ванну, де висіло велике дзеркало.
Побачивши себе в дзеркалі, Герман голосно застогнав.
А потім його губи, як у надувного клоуна, розтяглися в широченній усмішці.
Розділ 5
Гера (II)
Заняття в школі починались о пів на дев’яту, тому, коли Гера рівно о восьмій стояв на порозі квартири Алекса, часу було вдосталь, щоб середнім темпом устигнути до дзвоника на перший урок.
Двері відкрив батько Алекса:
— А, це ти, Геро.
Той привітався.
— Заходь. Сашко вже майже зібрався.
— Угу! — почулося з туалету. — Уже… м-майже!..
— Привіт, — посміхнувся Гера. — Дивися, не прилипни!
Батько й мати Алекса, що винесла в коридор робочий портфель чоловіка, розсміялися.
— От-от, — посміхаючись, підтвердила вона. — А то обоє запізнитеся в школу.
ebooksa