— ТИ ВІДКРИВАВ АРХІВ…
Маркевича пересмикнуло. До чого тут
І раптом згадав молодого чоловіка, який на днях приходив у лікарню, коли він чергував. Хотів з’ясувати
Це й був той Гріх, за який він зараз розплатиться? Адже він навіть не зрозумів, що саме цікавило візитера.
— Я не винний! — зненацька промекав Маркевич пронизливим голосом. — Він… він змусив мене!
— ТИ МЕРЗОТНИК… ДОБРИЙ ЛІКАРЮ! — прохрипіло
— Ні! Це не так… Не так! — Маркевич здогадався: він бовкнув зовсім не те, що слід.
— МЕНІ ТРЕБА ЗНАТИ ІМ’Я ЛІКАРЯ, ЯКИЙ РОБИВ ПЕРЕЛИВАННЯ…
Переливання? Чого… Крові? Так, справді, в паперах щось таке було.
Але лікар…
— Я не знаю… не пам’ятаю… — благальним тоном пролепетав Маркевич.
Погана відповідь, дуже погана — він буде
— ТИ
— Зараз… зараз… — Маркевич гарячково напружував пам’ять.
Він
Це правда. Бо він справді прочитав прізвище того лікаря. І він не хотів померти смертю, яку йому міг заподіяти
Маркевича раптом осінило: це ж удача!
— Лозинський… Точно — Лозинський! — але як і раніше він не наважувався підняти голову.
Справді, у стаціонарній карті тієї людини стояло прізвище Лозинського.
— АДРЕСА! — голос