На щастя, Маркевич міг легко пригадати потрібну адресу, хоча приходив додому до Лозинського лише один раз, кілька років тому, коли вони ще не встигли стати заклятими ворогами.
— ВРАХУЙ: ЯКЩО ТИ
— Клянуся! Правда! — простогнав він, закриваючись, щоб не бачити
На нього нахлинула божевільна радість:
— ТИ ЗРОЗУМІВ МЕНЕ…
— ТИ Ж…
— Н-ні!.. Ні! — заплакав Маркевич. — Я… Я поганий… я дуже
І Маркевич почув, як
Полегшено зітхнувши, він продовжував дивитися в підлогу скляніючими очима.
І лише наляканий скрип кватирки порушував тишу…
Розділ 4
За межею
Смерть, що наступала, Герман сприйняв як подарунок-звільнення.
Страху не було.
Усе пережите за останні дні віднеслося кудись у темряву минулого, не залишаючи ні болю втрати, ні жалю… нічого. Картина власної смерті, безліч варіантів якої Герман малював у своїй уяві, зовсім не була схожою на те, що відбувалося з ним зараз.
Він просто заплющив очі, чекаючи розв’язки.
ТИ — НА МЕЖІ
Він чув, як тріскають, немов міхурі в киплячій смолі, набряклі судини й вени; все тіло пекло нестерпно. Вогнища пульсуючого болю переміщалися від кінцівок до грудей, спини й обличчя, а потім поверталися назад, захоплюючи нові ділянки. Це тривало доти, доки все тіло стало нагадувати шматок агонізуючого м’яса, зануреного в кислоту.