Донор для небіжчика

22
18
20
22
24
26
28
30

На щастя, Маркевич міг легко пригадати потрібну адресу, хоча приходив додому до Лозинського лише один раз, кілька років тому, коли вони ще не встигли стати заклятими ворогами.

— ВРАХУЙ: ЯКЩО ТИ ЗБРЕХАВ — Я ПОВЕРНУСЯ! Маркевич ні на мить не сумнівався, що Воно може виконати свою обіцянку.

— Клянуся! Правда! — простогнав він, закриваючись, щоб не бачити Гостя.

На нього нахлинула божевільна радість: Воно збиралося піти… Воно просто хотіло з’ясувати, і нічого більше… Воно не збиралося його ВБИВАТИ!

— ТИ ЗРОЗУМІВ МЕНЕ… ДОБРИЙ ЛІКАРЮ?

Воно знову опустило свою величезну руку Маркевичу на плече. І стиснуло з жахливою силою. Лікарю здалося, що його рука вилізе разом із плечовим суглобом. Маркевич видав судорожні свистячі звуки й відчув, як спорожняється його кишечник, немов у штани полився розтоплений пластилін…

— ТИ Ж… ДОБРИЙ ЛІКАР? — Воно прохрипіло йому це в саме вухо.

— Н-ні!.. Ні! — заплакав Маркевич. — Я… Я поганий… я дуже поганий…

Воно відпустило його плече.

І Маркевич почув, як Гість… іде!

Полегшено зітхнувши, він продовжував дивитися в підлогу скляніючими очима.

І лише наляканий скрип кватирки порушував тишу…

Розділ 4

За межею

Смерть, що наступала, Герман сприйняв як подарунок-звільнення.

Страху не було.

Усе пережите за останні дні віднеслося кудись у темряву минулого, не залишаючи ні болю втрати, ні жалю… нічого. Картина власної смерті, безліч варіантів якої Герман малював у своїй уяві, зовсім не була схожою на те, що відбувалося з ним зараз.

Він просто заплющив очі, чекаючи розв’язки.

ТИ — НА МЕЖІ

Він чув, як тріскають, немов міхурі в киплячій смолі, набряклі судини й вени; все тіло пекло нестерпно. Вогнища пульсуючого болю переміщалися від кінцівок до грудей, спини й обличчя, а потім поверталися назад, захоплюючи нові ділянки. Це тривало доти, доки все тіло стало нагадувати шматок агонізуючого м’яса, зануреного в кислоту.