Прокляття!
Герман кілька секунд вагався — знімати трубку чи ні? Щось підказувало…
Поки він роздумував, телефон подав голос іще двічі. Нарешті до Германа дійшло, що короткі інтервали між сигналами означають міжміський зв’язок.
Він зняв трубку.
— Алло? Як ви мене чуєте? — пролунав із динаміка жіночий голос. — Зараз будете розмовляти з Канадою.
Герман відчув одночасно й полегшення, й досаду — батько чи мати (все правильно, зараз там практично обідній час)… Як невчасно! Краще, щоб це була мати…
— Алло! Германе!.. — як на зло, зв’язок був бездоганний. Усе-таки батько.
Щоб імітувати поганий зв’язок він відвів мікрофон подалі від рота, перевернувши трубку майже на сто вісімдесят градусів по вертикалі, залишаючи динамік притиснутим до вуха.
— Привіт, тату…
Батько секунду мовчав.
— Що з твоїм голосом? — його тон був не просто підозрілим. Здавалося, він намагався розгледіти Германа.
— Телефон барахлить.
— Телефон? — від батька ніколи не можна було так просто відкрутитись. — Отже, телефон? — і зненацька вибухнув: — Припиніть мені гратись, я вам не хлопчак! По-вашому, я не здатний відрізнити голос власного сина від… Покличте Германа! І взагалі, хто ви такий?
Кілька секунд Герман мовчки міркував.
— Негайно покличте Германа! І не починайте переконувати, що я набрав неправильний номер!
Герман уже жалкував, що взагалі доторкнувся до телефону — він не очікував такого повороту дій.
— Я хотів би вас попередити,
Найгірше те, що старий справді
— Послухайте, для чого вся ця паніка? — холодно посміхаючись, мовив він прямо в трубку, уже приведену в нормальне положення. — Герман зараз просто у відрядженні у справах компанії, ось і все. А перед від’їздом попросив мене доглянути за його квартирою… Шкодую, що він забув вас про це попередити.
Старий якийсь час мовчав.