— А ви, вибачте…
— Друг.
— Ах, ось як…
«Він вважає мене гомиком!»
Якщо батько раніше тільки підозрював, то тепер — із цього моменту —
Приводом для цих безглуздих підозр послужила різка зміна в поведінці Германа після поїздки в Ригу в шістнадцять років (батько, очевидно, здогадався, що з ним за той тижневий проміжок часу —
Зараз Герман готовий був побитися об заклад, що старий уже тоді намагався вловити в його поведінці якусь манірність і характерні для «голубих» манери.
Батько напевне думав, що упустив щось важливе в минулому, коли так і не зміг зрозуміти свого сина до кінця. А зараз він вважав, що знайшов докази давнім підозрам (коли він вимовив «Ах, ось як…
Зараз ця ситуація могла Германа лише розважити: старий щиро вважав, що гомосексуалізм — найгірше, що може трапитися з його сином.
— І коли ж він повернеться? — запитав батько здавленим голосом, у якому чітко звучали нотки ворожості і бридливості.
— Поки що точно не відомо. Це буде залежати від того, як складуться обставини на місці…
— У якому він місті? — різко перебив старий.
— Е… у Києві.
— Герман не залишав номер тамтешнього телефону?
— На жаль, ні.
— То коли ж він усе-таки має намір появитися вдома?
«Ого! Виявляється, старий здатний улаштувати перехресний допит навіть по телефону!» — відзначив Герман.
— Може, через два-три тижні.
— А ви що там у нього… спите?
— Не щодня, раз чи двічі на тиждень.