Ганнібал

— Я їх бачив.

— Вони тебе теж, — зауважив Карло.

— Від тієї рушниці з картеччю багато шуму?

— Та ні, не так багато, як від вогнепальної зброї, але ти її почуєш, а він одразу впаде.

Карло не сказав йому, що Пʼєро стрілятиме картеччю із затінку перед музеєм, поки Пацці й доктор Лектер стоятимуть у світлі. Карло не хотів, щоб Пацці сіпнувся й таким чином попередив про постріл доктора.

— Ти мусиш підтвердити Мейсонові, що він у тебе. Ти мусиш це зробити сьогодні ж, — нагадав Пацці.

— Не хвилюйся. Цей довбень цілу ніч благатиме Мейсона телефоном, — відповів Карло й скоса глянув на Пацці, сподіваючись побачити, як той кривиться. — Спочатку аби Мейсон його пощадив, а за деякий час уже благатиме про смерть.

Розділ 36

Настала ніч, і з Палаццо Веккіо виштурхали останніх туристів. Вони розбрелися по площі, і більшість, спиною відчуваючи погрозливий масив середньовічного замку, озиралися й востаннє поглядали на зубці парапетів, що високо вгорі нагадували посміх гелловінського гарбуза.

Увімкнулися прожектори, заливаючи світлом грубе, голе каміння, загострюючи тіні під високими бійницями. Ластівки поверталися до своїх гнізд, і вже з’являлися перші кажани, чиєму полюванню заважала не стільки підсвітка, скільки високочастотний виск електрообладнання реставраторів.

Нескінчені роботи зі збереження й відновлення культурного спадку всередині палаццо триватимуть іще годину — крім Салону Лілій, де доктор Лектер уже встиг переговорити з виконробом ремонтної бригади.

Виконроб, звиклий до скупості й злостивих вимог Комісії Белле-Арті, визнав доктора за люб’язного та надзвичайно щедрого чоловіка.

За кілька хвилин його робітники вже збирали обладнання, відсували великі паркетні натирачі й компресори під стіни й змотували електричні дроти і подовжувачі. Вони швиденько встановили складані стільці для зборів Студіоло (їх знадобилася лише дюжина) і розчахнули вікна, щоб вивітрити запахи фарби, мастики й позолоти.

Доктор наполіг на пристойній кафедрі, і одна така, завбільшки з амвон, знайшлася в колишньому кабінеті Нікколо Макіавеллі, що був упритул до Салону. Кафедру вкотили на високому ручному візку разом із кодоскопом, що належав до реманенту Палаццо.

Маленький екран, який ішов у комплекті з кодоскопом, доктора Лектера не задовольнив, тож він попросив забрати його. Натомість він спробував спроектувати зображення в натуральну величину на брезентову завісу, що прикривала відреставровану стіну. Підправивши кріплення й розгладивши брижі, доктор вирішив, що завіса стане йому чудовим екраном.

Він відзначив для себе кілька місць у важких фоліантах, складених на кафедрі, а тоді став біля вікна, обернувшись спиною до зали й до членів Студіоло в запилюжених темних костюмах — ті вже починали прибувати на збори й розсідатися по стільцях. Не приховуючи свого мовчазного наукового скептицизму, вони переставили стільці, що стояли півколом, у ряди, які тепер нагадували лави присяжних на суді.

Поглядаючи на місто з високих вікон, доктор Лектер бачив Дуомо й кампанілу Джотто, що чорніли проти заходу сонця, але не розгледів під ними улюбленого баптистерію Данте. Повернуті вгору прожектори не дозволяли побачити площу, де на доктора чекали вбивці.

Поки ці славетні знавці Середньовіччя й Ренесансу влаштовувалися на стільцях, доктор Лектер подумки склав план своєї лекції. На це йому знадобилося трохи більше ніж три хвилини. Темою лекції були «Пекло» Данте та Юда Іскаріот.

Догоджаючи смакам Студіоло, доктор Лектер розпочав із Проторенесансу — з прецеденту з Пʼєром делла Вінья, логофетом Сицилійського королівства, який отримав місце в Дантовому Пеклі через власне користолюбство. Перші півгодини доктор чарував аудиторію правдивими середньовічними інтригами, що призвели до падіння делла Вінья.

— Делла Вінья зганьбили й засліпили, оскільки через користолюбство він не виправдав довіри імператора, — сказав доктор Лектер, підходячи до основної теми лекції. — Дантів пілігрим знайшов його в сьомому колі Пекла, відведеному для самогубців. Як і Юда Іскаріот, він помер через повішення… Юда, Пʼєро делла Вінья й Ахітофел, амбітний радник Авесалома, — усі вони пов’язані користолюбством, яке вбачав у них Данте, а також подальшою смертю через повішення… В античній і середньовічній свідомості користолюбство і повішення йдуть у парі: святий Єронім пише, що саме прізвище Юди, Іскаріот, означає «гроші» або «ціна», тоді як Ориген стверджує, що слово «Іскаріот» походить від давньоєврейського «від задушення» і перекладається як «Юда Задушений».