Ганнібал

— Слідкуй за словами. Я зроблю те, за що мені платять, і ти також. Або попрощайся з довічною відпусткою казанови у Вольтеррі, вирішуй сам.

На роботі Карло став глухим до образ так само, як і до криків болю. Він зрозумів, що недооцінив поліцейського, і розвів руками:

— Розповідай усе, що я маю знати.

Карло став поруч із Пацці, наче вони разом сумували біля невеликого мавзолею. Доріжкою, тримаючись за руки, пройшла парочка. Карло зняв капелюха, і двоє чоловіків завмерли, похиливши голови, а тоді Пацці поклав букет біля входу в склеп. Від Карлового теплого капелюха відгонило запахом прокислих сосисок, що їх зробили з неправильно кастрованої тварини.

Пацці закинув голову, рятуючись від смороду.

— Він спритний із ножем, б’є низько.

— Вогнепальну має?

— Не знаю. Ніколи не використовував, наскільки мені відомо.

— Я не хочу, щоб його довелося брати в машині. Мені він потрібен просто на вулиці, і щоб людей поменше навколо.

— Як ти його братимеш?

— То моя справа.

Карло відправив до рота оленячий зуб і взявся згризати хрящі, час від час висовуючи кістку поміж губів.

— Це й моя справа, — мовив Пацці. — Як ти його вкладеш?

— Оглушу кулею «бінбеґ», пов’яжу в сітку, а тоді вже можна зробити укол. Треба буде швидко перевірити йому зуби на той випадок, якщо він заховав у них отруту.

— Він читатиме на зборах лекцію. Початок о сьомій у Палаццо Веккіо. Якщо в п’ятницю він працюватиме в капелі Каппоні в Санта-Кроче, то звідти до Палаццо Веккіо піде пішки. Ти знаєш Флоренцію?

— Добре знаю. Дістанеш мені перепустку в старе місто для автомобіля?

— Так.

— У церкві я його не братиму, — сказав Карло.

Пацці кивнув.

— Краще хай він з’явиться на зборах, а тоді його ще тижнів два ніхто не шукатиме. Я маю привід провести його до палаццо Каппоні після зборів…