— Тобі ніколи не вибратися з цього будинку живим. У мене є гроші. У мене є сто шістдесят мільйонів лір готівкою, це сто тисяч доларів! Дай мені зателефонувати дружині. Я накажу їй узяти гроші, покласти в мою машину й залишити автівку просто перед входом у палаццо.
Доктор Лектер узяв із кафедри зашморг і виніс його на балкон, тягнучи по підлозі оранжевий дріт. Інший кінець кабелю був міцно, у кілька витків обв’язаний навколо важкого паркетного натирача. Пацці продовжував говорити:
— Вона зателефонує мені на мобільний, коли під’їде, а тоді залишить для тебе авто. У мене є поліцейська перепустка, вона зможе проїхати через площу до самого входу. Вона зробить, як я накажу. Моя машина димить, чоловіче, ти зможеш поглянути вниз і побачити, що вона на ходу, ключі будуть усередині.
Доктор Лектер нахилив Пацці вперед до поруччя балкона. Поруччя доходило йому до стегон.
Пацці зміг подивитися вниз на площу й крізь світло прожекторів розгледів місце, де спалили Савонаролу, там, де він поклявся продати Мейсону Верджеру доктора Лектера. Він поглянув угору на низькі, стрімкі, осяяні прожекторами хмари, відчайдушно сподіваючись, що Бог усе бачить.
Униз — жахливий, небезпечний напрямок, і Пацці не міг не дивитися долі, на власну смерть, плекаючи безглузду надію, що промені прожекторів якимось чином ущільнюють повітря, що вони невідомо як підтримають його, уповільнять його падіння.
Гумова оранжева ізоляція на дротовому зашморгу холодила шию, а доктор Лектер стояв зовсім поруч.
— Arrivederci[87], Commendatore.
Зблиснула «гарпія», розрізала знизу вгору живіт Пацці, ще один помах ножем розрубав ремені, які тримали його на візку, слідчий нахилився, перевалився через поруччя, тягнучи слідом оранжевий дріт, земля мов підстрибнула йому назустріч, рот розчахнувся для крику, а всередині Салону паркетний натирач ковзнув опукою по підлозі й грюкнувся об поруччя, Пацці смикнувся, голова задерлася, шия зламалася, кишки вивалилися назовні.
Пацці разом із його відростками качається й крутиться під шорсткою стіною підсвіченого палацу, смикається в посмертних судомах, він уже не задихається, він мертвий, прожектори відкидають на стіну його гігантську тінь, а він гойдається, і кишки під ним гойдаються ще швидше, проте з меншою амплітудою, член стирчить із порваних штанів у смертній ерекції.
Карло мчить від воріт, поруч із ним Маттео, вони мчать через площу до центрального входу в палаццо, розштовхують туристів, двійко з яких спрямували об’єктиви відеокамер на замок.
— Це якийсь трюк, — сказав хтось англійською, коли Карло пробігав повз туристів.
— Маттео, прикрий задні двері. Якщо він вийде надвір, просто вбий його й відріж усе, що треба, — наказав Карло, длубаючи на бігу мобільний.
Тепер — у палаццо, вгору сходами на другий поверх, потім на третій.
Великі двері Салону були прочинені навстіж. Опинившись у залі, Карло наставив пістолета на силует, спроектований кодоскопом на стіну, вибіг на балкон, за лічені секунди обшукав кабінет Макіавеллі. По мобільному він зв’язався з Пʼєро й Томмазо, які чекали у фургоні перед музеєм:
— Їдьте до нього додому, перекрийте входи й виходи. Просто вбийте й відріжте, що належить.
Карло набрав інший номер:
— Маттео?
Маттео відчув вібрування телефона в нагрудній кишені, коли стояв, важко дихаючи, перед замкненим заднім виходом із палаццо. Він окинув оком дах і темні вікна й посмикав двері, тримаючи одну руку під плащем, на пістолеті за поясом. Тоді він відкрив мобільний:
— Pronto![88]
ebooksa