Ганнібал

Три години гірською трасою, і вони вдома.

Карло усамітнився під грубим дерев’яним навісом, який він збудував разом із Маттео. Усе було готове, камери стояли на місцях, щоб відзняти смерть Лектера. Карло стояв під навісом, збудованим руками Маттео, і дивився на себе у величезне дзеркало в стилі рококо, що висіло над загоном для тварин. Він роззирнувся навколо, на колоди, що вони разом пиляли, згадав великі квадратні руки Маттео на ручці пили, і з Карло вирвався болісний крик, крик із глибини стражденного серця, такий гучний, що в деревах прокотилася луна. Із заростів на гірському пасовиську висунулися ікласті морди.

Пʼєро й Томмазо, які й самі були один одному братами, полишили його в спокої. На гірському пасовищі співали пташки.

З будинку вийшов Оресте Піні, однією рукою застібаючи ширинку й розмахуючи другою з телефоном.

— Отож, ви впустили Лектера. Не щастить тобі.

Здавалося, Карло його не чув.

— Слухай, ще не все пропало. Ще все може вийти як годиться, — сказав Оресте Піні. — Тут Мейсон на дроті. Йому знадобилося simulado[92]. Запис, який він зможе показати Лектеру, коли реально його впіймає. Бо ми ж усе приготували. І тіло в нас є — Мейсон сказав, це якийсь головоріз, що ти його найняв. Каже, ми можемо просто, е-е, просунути його під огорожу, коли свині вийдуть, і поставити ту плівку з криками. Ось, поговори з Мейсоном.

Карло повернувся й поглянув на Оресте, наче той з місяця звалився. Зрештою він узяв мобільний. Поки він говорив із Мейсоном, його обличчя яснішало, і на Карло немов зійшов спокій. Він склав мобільний телефон.

— Готуйся, — мовив він.

Карло переговорив із Пʼєро й Томмазо, а тоді з допомогою оператора вони перенесли домовину під навіс.

— Не підносьте поки ближче, щоб в об’єктив не потрапило, — сказав Оресте. — Спершу знімемо, як тварини бігають, а потім перейдемо до справи.

Помітивши під навісом рух, з укриття вийшли перші свині.

— Giriamo! — гукнув Оресте.

І ось вони побігли, дикі свині, брунатні та сріблясті, високі, людині по пояс, з широкими грудьми, з довгою щетиною, вони рухалися зі швидкістю вовка на своїх маленьких ратицях, розумні оченята сяяли на пекельних обличчях, масивні шийні м’язи вигравали під гребенем настовбурчених щетинок на спині, такій сильній, що вони піднімали на великих гострих іклах людину.

— Pronti! — крикнув оператор.

Вони три дні нічого не їли, тому за першими свинями потяглася ще одна шеренга, не виказуючи жодного страху до чоловіків, які стояли за огорожею.

— Motore! — скомандував Оресте.

— Partito! — заволав оператор.

Свині зупинилися за десять ярдів від навісу і, риючи копитами землю, вишикувалися в лінію, у частокіл із копит та іклів, посередині — вагітна самка. Вони кидалися вперед і відступали назад, як у спорті, й Оресте схрестив пальці рамкою, взявши їх у кадр.

— Azione! — загорлав він до сардинців.