Темні таємниці

– Кому?

– Вам. Нам. Усім.

Простіше не заперечувати, так розмова швидше скінчиться.

– Кажіть.

– Ми поховали Женю… Тепер з Галею розбираємо його речі. Ноутбук теж. Ми ніколи того не робили, не дозволяли собі влазити в особистий простір сина.

Дуже дивний у нього особистий простір, закортіло вставити Ользі. Та мудро промовчала, обмежилася коротким:

– Так.

– Ну… Галя ввімкнула комп’ютер. Просто подивитися, чим Женя жив перед тим, як податися в мандри з вашою донькою. Знаєте, він насправді не ховався, не приховував нічого. Ноут без пароля.

– І?

– Галина переглянула історію. Там була сторінка з соціальних мереж. З Фейсбуку, якщо точніше. Якась закрита група закликала відвідати інший світ.

– Інший?

– Паралельний. Ніби все просто. Такі речі бувають, треба просто вірити. Ще – відповідати певним вимогам. Потім Женя кидав посилання на дописи вашій Яні. Вони листувалися в месенджері, Женя переконував її зважитися. Ризику жодного, кілька людей уже писали про враження. Справді, казали, інший світ.

Ольга рвучко підвелася, сіла на ліжку.

Рука притиснула слухавку до вуха.

– Я нічого про це не знаю.

– Можу перекинути вам усі ці посилання, копії повідомлень. Раптом допоможе.

– Не можете – повинні, Борисе. Просто зараз зробіть це! – викрикнула вона, ураз стрельнуло – головного не спитала. – Чекайте! Яке місце там згадувалося?

– Ми з вами там були. Шацьк.

– Шацьк?

– Точніше, якесь Піскове чи щось таке…