– Поки я, – Чотар відтер Максима плечем. – Дівчина де?
– Іди на хрін.
– Де Яна Барва? Ти вже нічого за неї не виторгуєш, Саво. – Яка ще Яна!
– Дівчина, яку ти тримаєш у себе.
– Де?
– Зараз ти мені скажеш.
– Нема чого казати.
Чотар відчував – зараз знову втратить контроль над собою. – Слухай, тебе крутитимуть по повній. Спільників по той бік кордону вже накрили. Зараз змагання почнуться, хто краще співатиме. Навіть якщо впрешся, тебе здадуть, це вигідно. Яна не зіграє козирем. За неї нічого не вторгуєш.
– А ти таки дурний, – Ярмолюк реготнув, ніби забувши про своє теперішнє становище. – Не знаю я ніякої Яни Барви. Не було в мене її ніколи. В очі не бачив.
Усередині все похололо.
– Ти сам говорив…
– А ти слухав. Поки думав, що ця дівка в мене, – торгувався. Про Піщане нічого не зрозумів. Мені до лампи, чого ти там вештався. З дівчиною просто підіграв. Казав, що ти хотів від мене почути. Не пнися, Чотарю. Попустися.
Останньої миті Максим став між ними.
З іншого боку підскочив батько.
Вадим мав серйозний намір скалічити Саву Ярмолюка.
Не дали.
10
– Мала таке відчуття. Ворушилося щось недобре.
Був ранок, по восьмій. Ольга стояла біля вікна свого номера, курила в прочинену кватирку. Чотар постукав до неї годину тому, сам повернувся близько п’ятої, змусив себе трошки поспати. Зараз дивився на її пряму спину червоними від безсонної ночі очима й передчував вибух емоцій. Уже готувався за набутої цими днями звички огризатися – знайомі лише четвертий день і весь цей час мов кіт із собакою. Звички, якої хочеться позбутися, – без того нерви на межі.
Щиглем пославши недопалок за вікно, Ольга повернулася. Зі свого місця Чотар побачив не злість, а смуток, вираз глибокого розчарування. Коли заговорила далі, Вадим чи не вперше відчув: жінка глибоко в душі готується визнати поразку. Не його чи їхню спільну – власну.
ebooksa