Рука з цигаркою завмерла біля рота.
– Повернешся? Звідки?
– Треба змотатися в Луцьк. Туди й назад. Під вечір точно буду.
– Для чого?
Чотар зітхнув.
– Та все для того ж. Я, хочемо ми того чи ні, брав участь у вчорашній поліцейській операції. Нехай Максим перетягнув ковдру на себе. Мені навіть краще, коли заслуга його. Не треба зайвий раз світитися. Але все одно треба з’явитися до слідчого, відповісти на питання, написати пояснення. Купа паперів, без того нікуди. З батьком поїду, десь за годину. Хай поспить трохи.
– Я теж повернуся.
– Скажи краще – покатаєшся. Смисл, Ольго? Усе одно під вечір сюди знову.
– Хіба не ясно? Не зможу висидіти тут цілий день без діла. Час іде, Чотарю! – аж тепер піднесла голос. – Час! Не на користь Яни! Тебе не буде, ми втрачаємо день! – цигарка вилетіла в кватирку. – Ну тебе в баню! Сама поїду в Піщане!
Хоч знаю, звідки треба шукати далі!
Вадим ступив уперед, наблизився до неї впритул.
Витримав колючий погляд.
Насилу втримався, аби не взяти за руку.
– Думати забудь, ясно? Жодного кроку тут без мене. Гляди, ще більше дурниць наробиш.
– Куди вже більше!
– Я сказав.
– Після вчорашнього ти маєш якесь право мені вказувати?
Ще трохи – учепиться нігтями йому в обличчя.
– Я попередив, – Чотар відступив на крок. – Як на те пішло, спробую переконати полковника Кушнірука. Раптом удасться на вчорашній переможній хвилі.
– У чому переконати?
ebooksa