Боєць таки переоцінив свої можливості – побачивши, що влучив, сміливо побіг уперед, скоротивши відстань між собою і Вадимовим пістолетом. Його зупинив другий постріл, а Чотар зрозумів – якщо все правильно рахує, у нього лишився останній патрон.
У кінці коридору виник ще один чорний чоловік.
І тут же звідти долинув різкий, відчайдушний, наповнений водночас болем і люттю жіночий крик.
Боєць відволікся.
Не надовго, та Чотареві вистачило, аби підрачкувати до підстреленого противника й потягнути його зброю.
Так не буває.
Хіба в кіно.
Маневр не проскочив повз увагу – боєць розвернувся до Вадима, ступив крок уперед. Хтозна, де Гнатюк знайшов таких, котрим бракувало досвіду: він відкрився, і Чотар збив його, стріляючи знизу. Той ще падав, а він уже зводився на ноги. Хитнувся, повертаючи рівновагу, і закульгав на крик, який не вщухав.
Обійшовши третього враженого противника, Вадим опинився в іншому, трохи меншому коридорі. Завмер, опустивши правицю з пістолетом. Просто перед ним, менш ніж за десять метрів, Ольга Барва, розхристана, не схожа сама на себе, сиділа зверху на літній жінці в білому халаті. Не зважаючи на вік, молотила її кулаками, куди бачила, вигукуючи щось незрозуміле, але люте й затяте.
На Чотаря не звернула уваги.
А Таміла Радзівіл уже не опиралася, лиш час від часу намагалася затримати своєю рукою черговий удар.
– Де?! Де?! Де?! Де?! – нарешті розібрав Вадим.
– Лиши її! Заб’єш! – вигукнув хрипко.
Таміла повернула голову на голос.
– Заберіть… – простогнала. – Прошу… Заберіть…
За спиною почувся рух.
Чотар рвучко повернувся, націлив дуло на ще одного бійця в балаклаві.
– Назад! – гаркнув, від крику пішла луна. – Вб’ю! Назад, кажу!
Зі свого місця боєць міг бачити ноги свого товариша, котрі стирчали з виходу.
Він подумав – й обережно підняв руки.
ebooksa