Темні таємниці

– Ви щойно повідомили, коли вб’ють мою дитину.

– Сьогодні великий день для Піщаного. Точніше, велика ніч, – слова звучали дуже буденно, лікарка ніби рапортувала. – Сьома операція. Великі гроші, які допоможуть модернізувати клініку. І перша пересадка серця. Не перша взагалі, але перша – тут.

4

Макар Гнатюк вийшов на середину кімнати й почав робити вправи.

Спершу поставив ноги на ширину плечей, нахилився вперед і максимально розтягнувся. Потому вирівнявся, порухав руками й тулубом до хрускоту в кістках, який почув навіть Чотар. Нарешті присів десять разів, уперся руками в брудну підлогу, відтиснувся теж десяток, насамкінець ще й плеснув у долоні в процесі. Підвівся, витер долоні об штани.

– Отак. М’язи атрофуються. Постійно сидиш, а рухатися треба. Рух – це життя.

– Я побачив, що ти в добрій формі.

– Так я не для тебе, – гмикнув Макар. – До речі, скоро Таміла зробить тут центр для реабілітації після різних травм. Моє завдання на найближчий час – придумати, як відродження нашого «Затишку» легалізувати.

– Тобто знайти законний спосіб пояснити, звідки на Піщане впав золотий дощ?

– Десь так. Сьогодні важлива операція. Скоро прибуде пацієнтка, батько якої може запросто подзвонити і президенту, і прем’єру, не кажучи вже про дрібніший народець. Набридло підпілля, чесно кажучи.

– Хвалишся?

– Дурний ти, Чотарю. Усе тут ніби вирахував, однак на багатьох речах не знаєшся. Пояснюю на пальцях, популярно, чому не вийде виставити нас усіх у злочинному світлі. Зуби зітреш до ясен.

– І?

– Хочеш – приймай як пропозицію працювати з нами.

Уже відкритим текстом тобі кажу.

– Вербуєш?

– У тебе варіантів нема, кульгавий. Або з нами, або автомобільна катастрофа й скромні похорони.

– Були б вільні руки – почухав би потилицю замислено. – Ну-ну, – Гнатюк посміхнувся кутиком рота. – До речі, я тебе так і не зрозумів до кінця. Про таксиста. Ніби я там десь облажався. Просвіти на майбутнє.

– Спершу скажи, як про нього дізналися.

– Ой, Чотарю, я тебе прошу! Мені платять за пильність. Штефко Попеляк – мої очі й вуха тут. Щойно перший покусаний труп на проклятій дорозі знайшли, він маякнув. Нам, сам розумієш, додаткова увага не потрібна. Ще й Ярмолюк, сам того не знаючи, підігравав, бо йому так само не в жилу, якщо Шацьк опиниться в кримінальній хроніці. Вирахувати таксиста Пашу виявилося не так уже й складно. Не чіпали поки, хай собі. Тим більше, в історії з отим пацаном, другом Яночки, він дуже навіть придався. Знаєш, як вийшло? – Гнатюк почав заводитися. – Ти вгадав. Хлопчина пхнув носа, куди не треба. Він усе одно заважав, нам же дівчина-донор потрібна, а хлоп ще й пив-курив, не годиться. Але ж він побачив, як мої бійці прибирали за собою. Дременув із переляку, навіть подругу свою не попередив. Він її кинув, Чотарю, справді залишив на моєму хуторі. Бери голими руками. Добре, я вчасно перехопив. Хоча… Далеко б усе одно не забіг. Чужі тут не ходять.