Тепер здригнулася Таміла Радзівіл. Забула про Ольгу, рвучко повернулася, ступила до дверей.
Її рука вже прочиняла їх.
А Ольга Барва, перетворившись на розлючену дику кішку, стрибнула, збила білу шапочку з її голови, вчепилася у волосся.
Окуляри полетіли на підлогу.
6
Макар утратив рівновагу не так від сили, із якою смикнув Вадим, як від несподіванки.
Не даючи оговтатися, використовуючи перевагу сповна, Чотар став на здорове коліно, знову замахнувся, лупив по колінній чашечці ворога й жадав перебити її. Щось хруснуло, Макар заволав від болю. На мить Вадим напружився, чекаючи появи вартового на крик. Але нікого не було, і він тут же згадав, як Гнатюк вигнав охоронця, коли той почув шум і зазирнув. Отже, засвоїв урок, сприймає крики як нормальне явище.
Тим часом Макар ворухнувся, намагаючись устати. Випередивши його, сам дивуючись власній спритності, уже давно втраченій через каліцтво, Чотар звівся на ноги, тут же колінами впав на Гнатюкові груди. Той хекнув, і наступним ударом ковіньки Вадим розкроїв йому лоба.
Кров залила праве око. Макар замахав руками, намагаючись скинути противника з себе. Знову дістав по голові, по тому ж враженому місцю, заволав ще голосніше. Тепер вартовий уже може щось запідозрити, і Чотар, третім ударом вивівши Гнатюка з ладу на кілька секунд, пошукав і знайшов пістолет у кишені його плямистої куртки.
Вчасно.
Вартовий у чорній балаклаві вже штовхав двері. Побачивши, що коїться, завмер на порозі. Не даючи йому жодних шансів оговтатися, Чотар давно забутим, але все одно звичним жестом скинув запобіжник, навів дуло на темну постать.
Постріл.
Вартовий зі здушеним криком осів на підлогу. Із такої відстані промазати в грудну мішень Вадим не міг. Перш, ніж підвестися, без жалю зацідив Макару по голові тепер уже міцним пістолетним руків’ям. Той голосно застогнав, смикнувся й затих. Чотар відкинув ковіньку. Із нею зручніше, але не тепер, коли краще мати вільними обидві руки.
Переступивши через підстреленого вартового, він опинився в кінці довгого, яскраво освітленого коридору. Іти можна було тільки вперед, інших варіантів не пропонувалося. Сховатися не було де, тож Чотар міг виявитися, якщо вже не став, для вправного стрільця чудовою мішенню. У таких ситуаціях краще починати першим.
Вадим закульгав уперед, тримаючись ближче до стіни. Як слід чекати, на звук пострілу в коридор вибіг ще один боєць із закритим маскою лицем. Не даючи йому оговтатись, Чотар скинув руку, завмер, аби краще прицілитися, і стрельнув. До противника – метрів тридцять, не менше. Боєць вчасно гойднувся вбік, тут же почав палити навзаєм.
Вадим притиснувся до стіни.
Куля ляснула поруч.
Він присів, кульгава нога зрадницьки підломилася, довелося падати на коліна.
Та саме це врятувало – наступна куля дзизнула там, де щойно була його голова.
На очі раптом недоречно навернулися сльози. Вадим стер їх тильним боком лівої долоні, коли наступна куля дряпнула ліве плече, не сильно, та все ж відчутно. Зціпивши зуби, підстьобуючи себе голосним криком, Чотар обперся здоровим плечем об стіну, стрельнув у відповідь.
ebooksa