– Чим саме?
– Де б ще почула наживо місцеву легенду.
– І все?
– Якщо серйозно – мені страшно.
– Розумію. Місце не дуже затишне.
– За Яну злякалася ще більше, – пояснила Ольга. – Хоч навряд чи більше можливо, але… Якщо її чорти занесли сюди, загубиться легко. Статися з нею може будь-що. Схоже, зникнути тут без сліду запросто.
– Не схоже, аби ви склали руки.
– Навпаки, – її очі блиснули. – Є стимул діяти швидше. – Гм, – Чотар потер підборіддя. – Не знаю, що ви вкладаєте в це слово. І як, по-вашому, швидше. Тим не менше, мандрівка справді корисна.
– Щось знайшли?
– Аби знайшов – уже б сказав та показав. Та дещо з’ясував, – Вадим показав ковінькою напрямок, звідки прийшов. – Виявляється, звідси до основної траси не так уже й далеко. Пройти вперед, до повороту, – видно її. Наскільки я встиг дізнатися, тіло Євгена Заплави знайшли не тут, тим більше не там, куди прогулялися ви. Он там, скраю від шосе. Якщо зовсім точно – на перетині ось із цією Богом забутою дорогою.
– До чого ведете?
– Олю, – він укотре за день прокашлявся, повторив: – Олю, ви на власні очі бачили – чужі тут не ходять. Випадково не зайдеш, тим більше не заїдеш. Аби тіло лишили десь тут, навіть посеред дороги, не кажу вже про ліс, його б довго шукали. Ми вже знаємо: друг вашої доньки помер насильницькою смертю. Після того тіло вивезли з місця скоєння злочину на край шосе. І не просто викинули там – залишили, аби воно лежало поруч із так званою проклятою дорогою.
Ольга легенько потерла вкушене місце на щоці.
– Вистава. Бутафорія. Навіщо це?
– Заморочити, – пояснив Чотар. – Чим більше незрозумілого, тим комусь краще. Повірте, люди найбільше у світі бояться не монстрів, яких можна побачити, а того, чому неможливо знайти природного пояснення.
– Їдьмо звідси.
Ольга відчинила двері, умостилася на пасажирське місце. На зворотному шляху обоє мовчали. Лиш коли повернулися на трасу, в обох синхронно пікнули телефони – повідомляли, що абоненти знову в мережі.
8
– Я була сьогодні різкою, – сказала Ольга, коли вони піднялися до своїх номерів. – Узагалі в мене характер не дуже. Знаю, стримуюся. Але зараз, коли кожен день, мов секундомір…
– Усе гаразд, – Вадим посміхнувся. – Місця собі не знаходите. Ви ще добре тримаєтесь. Бачив я різних людей у схожих ситуаціях. Є з ким порівнювати.
ebooksa