— По-різному.
— Тобто?
Вона відкидає назад своє чорне волосся і вирівнюється на стільці.
— Ну, коли ходив Марко, то повертався він досить швидко. За п’ять хвилин або менше. Анна затримувалася на довший час. Пам’ятаю, як ми з Марко навіть пожартували в якийсь момент, що вона, можливо, вже не повернеться.
— О котрій це було? — Ресбак трохи нахиляється вперед, дивлячись їй просто у вічі.
— Думаю, близько одинадцятої. Її довго не було. Коли вона все ж повернулася, я спитала в неї, чи все гаразд. Вона сказала, що все добре, просто їй треба було погодувати дитину. — Тут Синтія впевнено кивнула. — Саме так, була десь одинадцята, тому що вона сказала, що завжди годує дитину об одинадцятій і потім дитина спить десь до п’ятої.
Раптом обличчям Синтії пробігає тінь сумніву, і вона додає:
— Коли вона повернулася після одинадцятої, вона виглядала так, ніби плакала.
— Плакала? Ви впевнені?
— Так мені здалося. Думаю, вона вмилася. Марко якось стурбовано дивився на неї. Пам’ятаю, навіть подумала, який то важкий тягар: постійно хвилюватися про Анну.
— Чому, на вашу думку, Марко був стривожений?
Синтія здвигнула плечима.
— Анна буває пригніченою. Думаю, материнство виявилося для неї важчим, ніж вона очікувала. — Синтія червоніє, розуміючи, як недоладно це прозвучало за таких обставин. — Ну, я мала на увазі, що материнство змінило її.
— Яким чином?
Синтія глибоко вдихає і зручніше влаштовується на стільці.
— Ми з Анною були близькими подругами. Пили каву, ходили на шопінг, говорили. У нас було багато спільного. Я фотограф, а вона працювала в художній галереї, в центрі. Вона обожнює абстракціонізм — принаймні раніше обожнювала. Робота в галереї пасувала їй якнайкраще — вона була хорошим керівником і вміла продавати. Вона відчуває якість і відчуває, що буде продаватися.
Вона замовкає, ніби пригадуючи.
— Так-так, — Ресбак заохочує розповідати далі.
Синтія продовжує:
— Потім вона завагітніла і, здавалося, вона не може думати ні про що, окрім дітей. Вона хотіла купувати виключно дитячі речі. — Вона видає легкий смішок. — Вибачте, просто мені з часом стало нудно цим займатись. Можливо, її зачіпало те, що мені байдужа її вагітність. У нас стало менше спільних тем. Потім, коли дитина народилася, вона віднімала весь її час. Я розумію, що вона була виснажена, але вона зрештою стала не такою цікавою, якщо ви розумієте, про що я. — Синтія замовкає й перехрещує довгі ноги. — Думаю, їй варто було вийти на роботу, коли дитині виповнилося кілька місяців, але їй не хотілося. Думаю, їй просто хотілося бути ідеальною мамою.
ebooksa