— Він гладив мені ноги. А потім у пориві пристрасті потягнув мене й посадив собі на коліна. І поцілував мене.
— Продовжуйте, — каже Ресбак.
— Ну… він був досить збуджений. Нас трохи занесло. Було темно. Ми були п’яні.
— Як довго це тривало? — питає Ресбак.
— Не знаю, кілька хвилин.
— Ви не боялися, що ваш чоловік або Анна вийдуть надвір і побачать, що ви з Марко… обіймаєтеся?
— Щиро кажучи, не думаю, що ми були здатні розмірковувати тверезо. Я ж кажу, ми багато випили.
— Тож вас ніхто не бачив.
— Ні. Зрештою я його відштовхнула, але мені не було неприємно. Це було непросто, тому що він навалився на мене. Наполегливий.
— У вас із Марко роман? — прямо запитує Ресбак.
— Що? Ні. Немає між нами нічого. Я вважала це невинним фліртом. Досі він ніколи не торкався мене. Ми просто напилися.
— Що сталося після того, як ви його відштовхнули?
— Ми поправили одяг і зайшли всередину.
— О котрій то було?
— Була вже майже перша, думаю. Анна хотіла піти. Їй не подобалося, що Марко був зі мною на подвір’ї.
«Ще б пак», — подумав Ресбак.
— А раніше того ж вечора ви вже виходили на подвір’я?
Вона хитає головою.
— Ні. А що?
— Мені цікаво, чи не помітили ви, чи спрацьовував у сусідів датчик руху, коли Марко ходив додому?