— Ви впораєтеся. Марко все зробить правильно.
Коли вона із сумнівом дивиться на детектива, він продовжує:
— Можливо, викрадача відлякує наша присутність, можливо, коли ми підемо, він зателефонує.
Він повертається до Марко.
— Якщо хтось зателефонує і скаже, що Кора в нього, зберігайте спокій, спробуйте з’ясувати, що вам робити, і намагайтеся говорити з ним якомога довше. Що більше пощастить дізнатися, то краще. Прослуховування досі працює, тож розмову буде записано. Проте, навряд чи ми зможемо відслідкувати дзвінок. Останнім часом усі використовують передплачені номери з антивизначником. Ускладнюють нам життя.
І з цими словами Ресбак іде. Щодо Марко, то він цьому радий.
Тепер Анна та Марко лишилися в будинку самі. Репортерів надворі поменшало. Оскільки нічого не відбувається, то й розповідати їм нема про що, тож вони втрачають ентузіазм. У купі зів’ялих квітів і плюшевих ведмедиків не з’являється нічого нового.
— Вони думають, що це я її вбила, — каже Анна, — а ти допоміг замести сліди.
— Не можуть вони так думати, — каже Марко, намагаючись її заспокоїти. Але що йому ще казати?
Марко йде нагору відпочити. Він виснажений. Горе й напруження вичавили його так, що він навряд чи може спокійно дивитися на дружину.
Анна метушиться довкола, відчуваючи певне полегшення від того, що спекалася поліції, прибирає. Вона рухається в тумані недосипання, розкладає речі, миє чашки з-під кави. На кухні дзеленчить телефон, і вона завмирає. Дивиться на номер. Це її мати. Анна вагається, не певна, чи хоче говорити з нею. Нарешті, на третьому сигналі, вона бере слухавку.
— Анно, — починає її мати.
Анна тієї ж миті відчуває, як всередині неї все стискається. Ну навіщо вона відповіла? Вона не зможе говорити з мамою просто зараз. Вона бачить, що Марко зі стривоженим поглядом швидко спускається сходами. Вона одними губами проказує йому:
— Привіт, мам.
— Я так хвилююся за тебе, Анно. Як ти?
— А ти як думаєш? — Анна, тримаючи слухавку біля вуха, йде вглиб кухні й дивиться через вікно на заднє подвір’я.
Мати трохи мовчить, а потім каже:
— Я просто хочу допомогти.
— Я знаю, мамо.
— Не уявляю, як ти витримуєш. Ми з батьком теж страждаємо, але це, мабуть, ніщо в порівнянні з тим, що відчуваєш ти. — Анна починає беззвучно плакати, сльози котяться по її щоках. Її мати продовжує: — Батько досі дуже незадоволений, що тебе викликали вчора на допит.