— Більшість із них переїхали, але місіс Блікер звільнилася лише минулого року. Я побачила в теці, що вона навчала Анну англійської у старших класах. Можете поговорити з нею. Вона живе тут неподалік.
Вона записує ім’я та адресу на папірці.
Ресбак бере його й прощається:
— Дякую, що приділили нам час.
Вони із Дженнінґзом повертаються до задушливої машини. Ресбак пропонує одразу вирушити до Блікер і дорогою перехопити сендвіч.
— Що ви сподіваєтеся накопати? — питає Дженнінґз.
— Ніколи ні на що не сподівайся, Дженнінґзе.
Розділ 15
Коли детективи приїздять до будинку вчительки на пенсії, їх зустрічає жінка із прямою спиною і пронизливим поглядом. Ресбак подумав, що вона виглядає саме так, як і має виглядати людина, яка викладала англійську в приватній жіночій гімназії.
Місіс Блікер уважно вивчила їхні посвідчення, а потім оглянула і їх самих, перш ніж впустити через двері.
— Обережність ніколи не завадить, — пояснила господиня.
Дженнінґз перезирається із Ресбаком, коли вона веде їх вузьким коридором до своєї вітальні.
— Сідайте, будь ласка, — каже вона далі.
Дженнінґз і Ресбак одразу ж сідають на два оббиті тканиною стільці. Вона повагом влаштовується на канапі навпроти. На журнальному столику лежить товстий роман «Барчестерські вежі» видавництва «Пінґвін классікс», а поряд із ним — айпад.
— Чим можу допомогти, джентльмени? — питає вона й додає: — Хоча я здогадуюся, що привело вас сюди.
Ресбак посміхається їй якомога чарівніше.
— І чому ж, на вашу думку, ми тут, місіс Блікер?
— Ви хочете поговорити про Анну. Я впізнала її.
Ресбак і Дженнінґз обмінюються поглядами.
— Коли я вчила її, в неї було прізвище Драйз.
ebooksa