Подружжя по сусідству

Вона киває.

— Перед тим як директорка забрала Анну до кабінету, Анна поглянула на мене, наче це була не вона, і запитала: «Що сталося?»

Ресбак каже:

— Що ви подумали, коли вона це сказала?

— Я подумала, що вона божевільна.

Поштар за дверима намагається проштовхнути купу листів крізь отвір у дверях. Анна стоїть на кухні й спостерігає. Вона могла б відчинити двері й забрати пошту, щоб спростити йому життя, але їй не хочеться. Вона знає, що всі ці сповнені ненависті повідомлення — для неї. Він дивиться у вікно й помічає її. На мить їхні очі зустрічаються, але він відводить погляд і продовжує запихати конверти. Менше тижня тому вони ще жартували одне з одним. Але тепер усе інакше. Листи падають на підлогу біля дверей неохайною купою. Він намагається просунути в отвір товстий пакунок, але той не пролазить. Поштар запихає його наполовину, а потім розвертається й іде до наступного будинку.

Анна стоїть, не зводячи очей із купи листів на підлозі, з пакунка в отворі. Він не дає отвору закритися. Вона підходить до дверей і намагається витягти його. Це такий конверт із бульбашками. Він застряг і не проходить. Їй доведеться відчинити двері й дістати його з вулиці. Вона визирає у вікно, щоб пересвідчитися, що там нікого немає. Репортери, які ще вранці були там, пішли разом із поліцією. Анна відчиняє двері, рвучко хапає пакет і швидко забігає назад, зачиняючи двері на ключ.

Вона бездумно відкриває пакунок.

Усередині лежав м’ятно-зелений комбінезончик.

Розділ 16

Анна пронизливо закричала.

Марко почув її крик і стрілою примчав зі спальні. Він побачив, як вона стоїть біля дверей, помітив купу листів у неї під ногами. Нарешті він бачить краєчок м’ятного костюмчика, що визирає із пакунка.

Змертвіло-бліда, вона обертається до нього.

— Це приніс поштар, — каже вона, її голос лунає дивно і глухо.

Марко підходить до неї, і вона передає пакунок йому. Вони дивляться на нього разом, наче їм лячно його торкатися. Що як це чийсь злий жарт? Що як хтось вирішив порозважатися і надіслати м’ятно-зелений комбінезон жахливим батькам, які лишили дитину вдома саму?

Марко бере пакунок з рук Анни й обережно відкриває його. Він дістає комбінезончик. Він схожий на Корин. Він перевертає його. На грудях вишито зайчика.

— О Боже! — скрикує Анна й, затуливши обличчя руками, вибухає риданнями.

— Це її, — суворо каже Марко. — Корин.

Анна киває, але їй відібрало мову.

До споду малесенького костюмчика причеплено записку. Текст друкований, шрифт дрібний.