— Сліди шин у вашому гаражі — вони не від вашої машини, — каже Ресбак. — Незадовго до викрадення хтось скористався вашим гаражем. Ви бачили дитину в ліжечку опівночі. Марко був у вашому будинку з дитиною о дванадцятій тридцять. У нас є свідок, який бачив, як о дванадцятій тридцять п’ять проїздом з боку вашого гаража їхала машина. Немає жодних доказів перебування чужої людини у вашому будинку чи на подвір’ї. Можливо, о дванадцятій тридцять Марко забрав дитину й віддав своєму спільнику, який чекав на нього в гаражі.
— Що за маячня! — каже Анна, підвищуючи голос.
— Чи здогадуєтеся ви, хто б міг бути його спільником? — наполягає Ресбак.
— Ви помиляєтеся, — впевнено каже Анна.
— Та невже?
— Так. Марко не викрадав Кори.
— Дозвольте вам дещо пояснити, — каже Ресбак, нахиляючись до неї. — У вашого чоловіка проблеми в бізнесі. Великі проблеми.
Анна відчуває, що блідне.
— Справді?
— Боюся, що так.
— Щиро кажучи, детективе, проблеми в бізнесі мене зараз мало хвилюють. У нас украли дитину. Яке значення тепер мають гроші для нас обох?
— Ну просто… — Ресбак замовкає, ніби передумавши закінчувати речення. Він дивиться на Дженнінґза.
— Що таке? — погляд Анни нервово перестрибує з одного детектива на іншого.
— Просто я бачу у вашому чоловікові те, чого, можливо, не бачите ви, — каже Ресбак.
Анна не хоче ковтати цю наживку. Але детектив чекає, поки тиша не стає задовгою. У неї немає вибору.
— Наприклад?
Ресбак питає:
— А вам не здається, що, не розповідаючи вам про справи, Марко вами маніпулює?
— Ні, з огляду на те, що я не виявляла цікавості. Можливо, він намагався захистити мене, знаючи, що я й так у депресії.
Ресбак нічого не каже, просто дивиться на неї своїми пронизливими блакитними очима.
ebooksa