Ресбак тисне на них, і не схоже на те, що цей тиск послабиться. Дійшло до того, що, хоча їм і не висунули звинувачення, до них ставляться як до підозрюваних.
Марко стурбований тим, що сталося в допитній між Анною та детективом Ресбаком. Коли вона вийшла, в її очах читалася паніка. Щось на цьому інтерв’ю розбурхало її аж так, що вона захотіла якнайшвидше знайти адвоката. Він намагався розпитати її, що саме, але вона відповідала туманно, уникливо. Що вона від нього приховує? Це підштовхує його ще ближче до межі.
Коли вони дістаються додому й пробивають собі шлях до дверей крізь натовп репортерів, Анна пропонує запросити батьків, щоб поговорити з ними про адвоката.
— Нащо кликати батьків? — питає Марко. — Ми й без їхньої допомоги впораємося.
— Хорошому адвокатові знадобиться чималенький аванс, — зазначає Анна. Марко здвигає плечима, й вона телефонує батькам.
Невдовзі приїхали Еліс та Річард. Нікого не здивувало, що вони вже почали шукати найкращого адвоката з тих, кого можна винайняти за гроші.
— Шкода, що це знадобилося, — каже її батько.
Щойно перевалило за полудень, і сонце кидає свої наскрізні промені через вікно на дерев’яний стіл, за яким вони сидять. Анна заварила на всіх кави у кавнику.
— Ми теж думаємо, що залучити адвоката — хороша ідея, — каже Еліс. — Поліції не можна довіряти.
Ана дивиться на неї.
— Чому ти не сказала мені, що сьогодні вранці була на допиті?
— Не було потреби, і я не хотіла тебе хвилювати, — каже Еліс і плескає Анну по руці. — Все, що я сказала їм, це своє ім’я й те, що не маю чого сказати. Я їм не дозволю собою крутити. Я пробула там, може, хвилин зо п’ять.
— Мене вони теж допитали, — каже Річард. — Від мене вони теж нічого не почули. — Він переводить погляд на Марко. — Тобто, ну що я, власне, можу їм сказати?
Марко охоплює страх. Він не довіряє Річарду. Але чи розповів би Річард щось поліції, аби встромити йому в спину ножа?
Річард каже Анні:
— Вони не висунули вам жодних звинувачень, і я не думаю, що висунуть, — просто не розумію, які. Але я згідний із твоєю мамою: якщо вас представлятиме адвокат найвищого розряду, можливо, вони перестануть постійно діймати вас і викликати на допити, а зосередяться натомість на пошуках того, хто насправді викрав Кору.
Протягом усієї розмови за столом на кухні Річард був навіть холоднішим із Марко, ніж зазвичай. Річард уникає дивитися на нього. Усі це помітили. Але найбільше це впадає в очі Марко. «Як стоїчно він поставився до того, — подумав Марко, — що я профукав його п’ять мільйонів. Він нічого про це не сказав. Та йому й не треба». Але Марко знає, що тесть думає насправді: він, його нездалий зять, знов усе зіпсував. Марко уявив, як Річард сидить у вітальні заміського закритого клубу, п’є дорогий алкоголь і розводиться про це зі своїми заможними друзями. Про те, що за бісів нездара цей його зять. Про те, як він, Річард, утратив свою безцінну єдину онучку та п’ять мільйонів доларів, зароблених потом і кров’ю, і все через Марко. І, щонайгірше, Марко знає, що цього разу це справедливо.
— Власне, — каже Річард, — уранці ми вже взяли на себе сміливість дати аванс одному адвокатові.
— Кому? — питає Анна.
— Обрі Вест.
ebooksa