Перш ніж іти до відділка, Марко відкриває лептоп і шукає інформацію про вбивство Дерека Гоніґа, вишукує всі можливі подробиці. Сюрпризи йому ні до чого.
Інформації небагато. Справа не набула особливого розголосу. Дерек Гоніґ незадовго до смерті відпросився з роботи, щоб побути у своїй хатинці. Його знайшла жінка, що прибирала там раз на місяць. Він жив сам. Розлучений, дітей немає. Коли Марко це читає, його кидає в холодний піт. Чоловік, якого він знав як Брюса, казав йому, що в нього троє дітей і він знає, як поводитися з немовлям, і Марко йому повірив. Тепер його власні дії шокують його. Він віддав свою дитину людині, яку, виявляється, зовсім не знав, довіривши їй турботу про свою маленьку доньку. Ну як можна було так вчинити?
Анна та Марко приходять у відділок без попередження. «Ауді» їм повернули напередодні. Марко тримає в руці газету й запитує про детектива Ресбака у чергового. Субота, але Ресбак на місці.
— Маєте хвилинку? — питає Марко в Ресбака.
— Звісно, — каже детектив і запрошує їх в уже знайому кімнату. Дженнінґз у нього за спиною бере ще один стілець. Вони сидять учотирьох, дивлячись одне на одного.
Марко кладе газету на стіл перед Ресбаком і вказує на фото вбитого.
Детектив дивиться на фото, пробігає очима коротку замітку й підіймає очі на Марко.
— Так, і що?
— Я упізнав його, — каже Марко.
Він знає, що видається нервовим, хоча й щосили намагається приховати нервування.
Він цілеспрямовано дивиться детективу просто у вічі.
— Думаю, я бачив його протягом останніх двох тижнів до викрадення Кори.
— Де? — питає Ресбак.
— В тому-то й проблема, — неоднозначно відповідає Марко. — Точно я не знаю. Але тієї ж миті, як побачив фото, я згадав, що нещодавно зустрічався з ним, і не раз. Думаю, це було десь неподалік від нашого будинку, в тому районі — на нашій вулиці.
Ресбак уважно дивиться на Марко, стиснувши губи.
— Анна теж його впізнала, — каже Марко, киваючи на дружину.
Ресбак переводить погляд на Анну.
Анна киває.
— Я теж бачила його раніше, але не можу пригадати, де.
— Ви впевнені?
ebooksa