Він намагається розкласти все по полицях. Брюс мертвий, тож він нічого нікому не скаже. А більше ніхто нічого не знав. Якщо поліція знайде вбивцю чи вбивць Брюса і виявиться, що Брюс щось устиг розповісти тим про участь у цьому Марко, це не доказ, а чутка. Немає жодних доказів того, що Марко забрав доньку з ліжечка й передав Брюсові в гаражі.
Може, це навіть добре, що Брюс мертвий.
Потрібно сказати Ресбаку, потрібно, але як? Поки він вдивляється у фотографію в газеті, приходить варіант. Він скаже детективу, що побачив фото в газеті й упізнав того чоловіка. Скаже, що вбитий вештався тут довкола оселі. Що він забув про це, аж поки не побачив світлину. Йому можуть не повірити, але більше нічого не вдалося вигадати.
Ніхто майже напевно ніколи не бачив його із Брюсом. Принаймні він не може згадати нікого, хто бачив би їх разом.
Він не зможе примиритися із собою, якщо не зробить усього можливого для порятунку Кори.
Спершу він мусить сказати Анні. Він розмірковує ще хвилинку, вагаючись, а потім каже:
— Анно.
— Що?
— Глянь сюди.
Вона підходить і дивиться з-за плеча в газету, туди, куди Марко вказує пальцем. Роздивляється фото.
— І що? — питає вона.
— Впізнаєш його?
Вона дивиться ще раз.
— Не думаю. А хто це?
— Я певен, що бачив його, — каже Марко. — Десь поблизу.
— Де?
— Точно не знаю, але в нього знайоме обличчя. Я точно нещодавно бачив його, в нашому районі, неподалік від нашого будинку.
Анна придивляється уважніше.
— Знаєш, думаю, я таки бачила його раніше, але не знаю де.
«Так навіть краще», — думає Марко.
ebooksa